Економічна думка, як відомо, зародилася в глибокій давнині. Уже первісна людина, здобуваючи собі засоби до життя, мала деякі господарські уявлення. Однак вивчення цих уявлень доступніше дослідникові з часу використання письма, завдяки якому залишилися пам´ятки, які дають змогу вивчати стан і тенденції економічного мислення.

У зв´язку з цим значний інтерес становлять економічні погляди населення давньоєгипетського царства, яке утворилося наприкінці IV тис. до н. е. у Нільській долині. З часів життєдіяльності цього царства збереглися пам´ятки релігійної писемності ("Тексти пірамід", "Мемфіський богословський трактат", "Книга дихання", "Книга проходження вічності" та ін.), скупі джерела економічної думки (біографія вельмож "Повчання Гераклеопольського царя Мерікара свому синові", "Історія пастуха", "Повість про красномовного мешканця оази", "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", "Аннали Тутмоса III", "Папірус Вільбура" та ін.).

Ці пам´ятки єгипетської писемності відображають економічні погляди давньоєгипетського суспільства в процесі його еволюції. Важливою складовою цих поглядів було обґрунтування і виправдання суворого обліку матеріальних і людських ресурсів. Для цього періодично проводились переписи населення, складалися земельні кадастри, обліковувалась кількість худоби та інші матеріальні ресурси. Це виконував писар.

У Цьому контексті зрозумілішим стає "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", написане в період Середнього царства. Щоб переконати сина в перевагах фаху писаря, змусити "полюбити писаря більше, ніж свою матір", Ахтой схарактеризував усі інші заняття того часу, почавши з праці медика, пальці якого, як "у крокодила, а він смердючіший від риб´ячої ікри".

Що стосується столяра, то він втомлюється більше від землероба. Каменяр, коли закінчує роботу, то не відчуває рук, бо вони від втоми омертвіли. Гончар проводить весь час з посудом і викорчовує рослини більше, ніж свині, щоб "випалити свої горщики". Будівельник стін завжди на вітрі, зникла сила його, і руки, мов неживі. Тяжко працює городник, а землероб повертається додому, втомлений від ходьби. "Ткач, - писав Ахтой, - перебуває в приміщенні, він слабший за жінку. Коліна його - біля живота його, і не може він вдихати повітря".

Зовсім погано виробникові стріл, сальщикові, фарбувальникові, птахолову, рибалці і т. ін. "Дивись, немає заняття, вільного від керівника, крім писаря, - він сам керівник!" - повчав Ахтой. І далі: "Якщо ти будеш знати писання, то буде це добрим для тебе... Не барись же!.. Дивись, зробив я це з любові до тебе. Корисний для тебе навіть один день у школі".

Зміст повчання Ахтоя не може не вражати. Воно складено у Стародавньому Єгипті, а перегукується з сучасністю, коли освіта і навчання стали пріоритетними. Цінність цього повчання полягає ще й в переліку занять стародавніх єгиптян, що засвідчує тогочасний рівень поділу праці. Отже, можна погодитися з думкою, що "Повчання Ахтоя" - це не тільки узагальнення життєвої мудрості, але й опис соціальної організації Стародавнього Єгипту.

У писемних пам´ятках Стародавнього Єгипту відображено не тільки соціальну організацію суспільства, але й матеріальні ресурси, зокрема, земельні. Цінним з огляду цього документом є "Папірус Вільбура", в якому в стислій формі відображені результати огляду і виміру державних (царськохрамових) земель у Середньому Єгипті (липень-серпень 1158 р. дон. е.). Складна організація царсько-храмового господарства була причиною того, що в центрі уваги давньоєгипетської літератури були питання управління. У ній перелічені конкретні функції відповідних чиновників, які підпорядковувалися фараонові. Економічні функції останнього рельєфно виступають у "Повчанні Гераклеопольського царя свому синові Мерікару" (XXII ст. до н. е.). Цар радив синові бути суворим і жорстоким щодо підлеглих. "Небезпечна людина - це підбурювач. Вбий його... Якщо ти виявиш міщанина, і справи його відомі, повідом про них придворних, і вони знищать його - він ворог". "Той, хто бідний, - повчав цар сина, - він ворог. Будь ворожий до бідняка... та карай згідно з твоїм законом".

Закони, як випливає з цього повчання та інших, були у Стародавньому Єгипті доволі жорстокими. Водночас у повчанні написано: "Твори істину і ти будеш довго жити на землі. Зроби, щоб замовк плачущий, не пригнічуй вдови, не проганяй людину через майно її батька. Не шкодь вельможам... Оберігайся карати несправедливо. Не вбивай, не добре це для тебе. Карай ударами і ув´язненням, і буде земля влаштована завдяки тому".

Таких повчань можна наводити багато. У них жорстокі кари переплелися зі спонукою до благородних вчинків. Щодо "Повчання Гераклеопольського царя свому синові Мерікару", то його цінність полягає, передусім, у чіткому визначенні функцій усіх категорій тогочасного суспільства, яке за своєю природою було рабовласницьке. Джерелом поповнення рабів були перш за все переможні війни, які вели можновладці Стародавнього Єгипту.

Із життєпису начальника веслувальників Яхмоса (XIV ст. до н. є.) можна довідатися, що він "був семикратно нагороджений золотом перед усією країною, а також рабами і рабинями. Я був наділений, - писав Яхмос, - великою кількістю землі". Ці винагороди Яхмос заслужив за вияви хоробрості. Він наводить список рабів і рабинь з полонених, які поряд із землею, золотом тощо, були частиною його багатства.

Звичайно, чим вищу посаду обіймав той чи інший чиновник, тим більшою кількістю золота, землі та рабів він володів. Державні приписи Стародавнього Єгипту були на боці приватної власності, щоб "заборонити захоплення биків, ослів, свиней, кіз і всякої тварини". Якщо хто-небудь був запідозрений у крадіжці будь-якого майна, закон передбачав нанесення йому 100 ударів; крадене майно мало бути повернуто у пропорції 100 за 1. Застосовувались тоді й інші покарання за крадіжку чужої власності, аж до смертної кари, посадження на палю тощо.

Володіння власністю визначало товарно-грошові відносини. Купівля-продаж здійснювалися часто тими благами, які тоді особливо цінувалися. У "Заповіті Рамзеса III" (1198-1166 pp. до н. є.) перелічені дари фараона храмам. У списку на першому місці вказано зображення богів. Дари фараона становили: люди, худоба, землі, сади, човни, міста, золото, срібло, мідь, свинець, олово, самоцвіти, кедр, персея, ладан, пряжа, зерно, овочі, льон, водоплавні птахи, каміння, глина, алебастр, хліб, ячмінь, тканини, одяг, посуд, квіти, будинки, пальмове листя, фінікові волокна, жорна, шкіра.

Звичайно, цей перелік не вичерпує всього різноманіття благ, що були об´єктом господарювання і товарно-грошових відносин, але він свідчить про доволі високий рівень поділу праці та розвинутість товарної економіки, що не могло не позначитися на економічній думці стародавніх єгиптян. Вчитуючись у писання єгиптян, слід зауважити, що в Стародавньому Єгипті було чимало економічних питань, які за актуальністю не втрачали свого значення і згодом. Йдеться, зокрема, про господарське управління, ранжування функцій керівного чиновництва, значущість освіти, на якій була зосереджена увага. У наступні історичні періоди ці проблеми набували конкретизації та відповідного теоретичного наповнення.