Кожна подія, процес чи явище всебічно і глибоко розкриваються тільки тоді, коли враховано сув´язь минулого, сучасного і майбутнього. Цієї вимоги потрібно дотримуватися у вивченні будь-якої науки, а особливо економічної, яка розвивається на основі нагромадження людського знання в процесі суспільної й, передусім, господарської практики. Це добре розуміли економісти всіх часів, найчільніші з яких досконало оволодівали науковими набутками своїх попередників, бо тільки на спадщині минулого можна прокладати нові шляхи у майбутнє, оминати ті небезпеки, які чигають на людство й окремі народи в економічному поступі. У цьому полягає великий практичний сенс вивчення історії економічної теорії.

Ця наука належить до головних у системі економічних дисциплін, вона найтісніше пов´язана з економічною теорією (політичною економією). Можна погодитися з думкою про те, що економічна теорія, її сучасний стан є синтезом її історії, підсумком усього попереднього розвитку. Все, що сьогодні маємо в арсеналі економічної теорії, уже хтось з економістів минулого і сучасності з´ясував. Саме в цьому розумінні історія економічної теорії - це сама економічна наука, яка найповніше відображається в її теорії.

Остання, щоправда, акумулює в собі найяскравіші наукові набутки, які стали загальновизнаними й апробовані практикою. Це варто мати на увазі, оскільки автори різних видань вживають такі поняття, як історія економічної думки, історія економічних учень, історія політичної економії, історія економічної теорії тощо. Ці назви мають право на існування, бо кожна з них відповідно трактує розвиток економічних поглядів: одні з них охоплюють широкий загал, інші - сягають висот наукових узагальнень. Виокремити їх, провести між ними чітку межу ще нікому не вдалося, адже часто те, що для одних є незаперечною істиною, інші вважають утопією і доктринерством. Очевидно, потрібно йти на деякий компроміс, але не забувати, що, насамперед, слід розкрити процес становлення економічного теоретичного знання.

Історія економічної теорії - це генетика економічної думки, а тому її вивчення збагачує і розширює фахові знання економіста, формує його економічну культуру, шліфує понятійний апарат. Економічне мислення допомагає усвідомлено сприймати ті чи інші моделі економіки. Саме тому в країнах з усталеними демократичними традиціями так багато уваги приділяють вивченню історії економічної теорії, економічних вчень, доктрин, ідей, видають підручники, посібники, методичні матеріали, в яких надають перевагу висвітленню досягнень розвитку економічної думки своїх країн. На це варто зважати саме зараз, коли Україна стала відкритою для світу, а український учений, викладач, студент отримали змогу скористатися в повному обсязі здобутками економічної думки закордону, ознайомлення з якою свідчить, що, наприклад, в англомовній літературі перевага надається вітчизняним економістам при меншій увазі до німецьких чи французьких, не кажучи уже про слов´янських, у тому числі українських. Явище це можна пояснити, і воно є не тільки продуктом тенденційності. Економічну теорію розвивали економісти не якоїсь групи країн, а усього світу, не одне покоління вчених, а багато поколінь економічно мислячих людей. Отже, генетичність і соборність - це ті засади, на яких повинно ґрунтуватися вивчення історії економічної теорії, до поступального розвитку якої спричинилися й українські економісти. Щоправда, їх досі належно не поціновано у виданнях з історії економічної теорії. Слушним у цьому контексті є зауваження М. Драгоманова з приводу українських статистико-економічних і етнокультурних досліджень Павла Чубинського середини XIX ст. "Якщо б такі, - писав він, - появились... на будь-якій західно-європейській мові, або хоч навіть на азіатській, але тільки в Західній Європі, про них би заговорили критики, ними б скористались дослідники, їх би визнано було великим, плодотворним внеском в національну літературу і загальнолюдську науку. Але у нас не сталося нічого подібного...".

Такій світоглядній позиції сприяло тривале перебування українства в колоніальній залежності, посиленій тоталітарним режимом та одномірним догматичним мисленням останніх десятиріч. В умовах директивно-командної системи історія економічної теорії була відкинута на задвірки економічного знання, бо вона підривала "революційну цінність і новаторство" матеріалістичних доктрин, які були визнані єдино науковими. Це настільки глибоко закарбувалося у свідомості старшого і середнього покоління українських економістів, що вони і досі не можуть позбутися застарілих уявлень як у поглядах на здобутки української економічної науки дототалітарної доби, так і на значення історії економічної теорії у формуванні новітнього покоління економістів.

Подолати такі уявлення - справа нелегка, але вона неминуча й оптимістично-перспективна, бо пов´язана з поступом економічної науки, що відповідає потребам життя. Саме воно ставить нові вимоги до економічної науки, яка змушена позбуватися утопічних догматів і виробляти рецепти для розв´язання складних економічних проблем в умовах третього тисячоліття.

Для виконання цього завдання історія економічної теорії є глибоким джерелом знання, досвіду, аргументів, новаторства людства, органічною складовою якого є український народ. Він своїм талантом плідно спричинився до скарбниці світової економічної культури, висунувши зі свого середовища економістів-мислителів і наукові школи світового виміру. Докладно про це йдеться в окремому навчальному курсі, а тут розглядатимуться тільки найвидатніші з них у контексті єдності розвитку економічної думки світу. Таке органічне поєднання національної і світової економічної думки на всіх історичних етапах її розвитку зроблено вперше.

Пропонований підручник зорієнтований на допомогу викладачам, студентам, аспірантам і магістрантам, які вивчають історію економічної теорії. Цим пояснюється деяка обтяженість посиланнями, зокрема, на твори економістів, які посідають чільне місце в розвитку економічної теорії. Звичайно, вартіснішим є засвоєння історії економічної теорії через безпосередній аналіз творів, принаймні, провідних економістів зі світовим іменем. Однак в Україні таке вивчення ускладнюється відсутністю україномовних видань світової економічної класики. Це, до речі, одне з яскравих свідчень колоніальної спадщини в українській економічній науці, яку силоміць ізолювали від її культурно-історичних джерел і світових наукових надбань. Ці провалля потрібно якнайшвидше усунути; українська економічна думка у її найяскравіших виявленнях повинна запанувати на загальноцивілізаційних просторах із власним національним обличчям.

Підручник укладено не тільки з урахуванням зорієнтованості викладача, студента, аспіранта чи магістранта на вивчення першоджерел, але й дотриманням генетичного коду в історії розвитку економічних знань, збереженням національних особливостей наукових шкіл, концепцій, поглядів, оскільки одномірність оцінок спрощує складний процес прирощення економічного знання. Новаторським, як уже зазначалося, є намагання вплести розвиток української економічної думки у найяскравіших її виявленнях в історію світового поступу економічної науки. Йдеться, зокрема, про тих економістів, ті напрями і наукові школи, що тією чи іншою мірою були віхами у становленні економічної теорії.

Можливо, застосовані тут принципи й підходи спричинять певні застереження і відповідну критику, але це тільки принесе користь і сприятиме розробленню ефективних методів засвоєння історії економічної теорії в усьому її обсязі та розмаїтті поглядів. Вивчення історії економічної теорії повинно не тільки формувати фахівця з високою економічною культурою і широким теоретичним світоглядом, але й прищеплювати йому національні почування, які високо цінують економісти світу. З цих позицій укладено програму вивчення історії економічної теоретичної думки; ця програма апробована у процесі викладання курсу.

Видання цього підручника було б неможливе без належних умов для творчої праці. Тому висловлюю глибоку вдячність своїм найріднішим - дружині Ярославі та синові Тарасові - за розуміння важливості моєї праці, сприяння їй і заохочення мене до наукової творчості. Маю нагоду висловити сердечну вдячність студентам Львівського національного університету імені Івана Франка, Національного університету "Києво-Могилянська Академія", слухачам Українського Вільного університету (Мюнхен, Німеччина). Читання лекцій для них давало мені змогу відповідно апробувати думки, оцінки, здобувати нову інформацію з історії економічної теорії.

Однією з прикмет підручника є намагання якомога повніше висвітлити історію світової економічної теорії, спираючись на першоджерела і повчання найвидатніших особистостей в царині економічної думки. Наскільки це спричинилося до поліпшення змістового наповнення цього видання, нехай скажуть фахівці, за критичні побажання і добрі поради яких наперед складаю щиру подяку.