Що вивчає культурологія?

Культура стала предметом дослідження з моменту виникнення філософії, однак виділення культури як специфічної сфери знання відбулося у добу Нового часу і пов´язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко й І. Г. Гердера та Г. В. Ф. Гегеля. Професійне вивчення культури стало на часі в XX ст. Про це першим сказав американський вчений Л. Вайт, і він же запропонував назву нової дисципліни.

Отже, культурологія — молода наукова дисципліна. І спочатку Л. Вайт назвав культурологією поєднання теоретичних основ антропології та етнології з філософським аналізом культури. Пізніше до згаданих наук приєдналися етнографія, психологія, соціологія, лінгвістика та ін. Культурологія ніби об´єднала всі гуманітарні дисципліни під одним дахом.

Оскільки культурологія використовує для раціонального осмислення культури ідеї та методи філософії, вона є близькою до філософії культури. Відмінність між ними в тому, що філософія культури вивчає і досліджує універсали та найбільш загальні проблеми культури (наприклад, антиномію природного і культурного, співвідошення національних та загальнолюдської культур, культури та цівілізації), а культурологія — конкретні феномени культури, ту частину буття в цілому, яка стала полем перетворювальної діяльності людини. Можна погодитися з думкою, що культурологія інтегрує різні види і способи творчої діяльності людства в сукупності всіх поколінь, що живуть і будь-коли жили на Землі.

Культурологія поділяється на фундаментальну і прикладну. Фундаментальна охоплює теорію та історію культури людства (яка складається з багатьох окремих культур зі своєю системою змістів, своєю сутністю, своєю внутрішньої логікою), розробку категорій та методів її дослідження. Прикладна — досліджує питання управління культурою, культуроохоронної діяльності та ін.

Отже, культурологія вивчає культуру як цілісність, систему, як синтез знань про сутність і закономірності її існування та розвитку, значення культури для людства, способи її пізнання, а також різні, дуже специфічні сфери культурного життя, зразкові форми і норми (патерони).
Чого навчає культурологія?

Радикальна зміна вітчизняної освітньої парадигми в умовах стрімкого реформування традиційних освітніх інститутів і усталених способів педагогічної діяльності стимулює інтенсивні процеси формування принципово нового багатовимірного освітнього простору. Складна соціально-культурна ситуація ставить професіонала перед проблемою одночасного включення у різні види професійної діяльності у різних культурних спільнотах. Повноцінна самореалізація фахівця за таких умов залежатиме від його здатності виходити за межі вузькопрофесійної життєдіяльності, вміння проектувати нові її способи і види адекватно до трансформування наявної соціокультурної ситуації. Взаємозв´язок освітніх і соціокультурних процесів актуалізує культурологічну освіту студента вищої школи як один з факторів професійної готовності до діяльності в сучасному динамічному світі.

Курс "Культурологія" дає змогу об´єднати розмежовані за сцієнтистською традицією мистецтвознавство, літературознавство, релігієзнавство, етику, естетику, всесвітню історію проблемою духовного життя людини і суспільства у різних національних та історичних картинах світу.

Культурологічний метод передбачає осмислення культурної динаміки людства як поліфонії ціннісно значущих норм буття людської спільноти, способів її життя, смислів і структури картин світу, принципів поведінки людей на відміну від традиційної історії української та зарубіжної культури як історії унікальних творінь культурного генія. У поле зору культурології потрапляє й так звана низька культура, її буденні, субкультурні, маргінальні надбання, що розкривають повсякчасні потреби людини, антропологічні смисли масових проявів.

Культурологія систематизує колосальний матеріал завдяки установці на інтеграцію культурних явищ в історичних і національних картинах світу — як поліфонії арістотелівсько-птолемеївського космосу, коперникансько-галілеївського просторового континууму, ейнштейнівської моделі Всесвіту, природності східного образу буття, духовної екзальтованості християнства, прагматичної етики доби Нового часу та ін.

Предметом культурологічного курсу є смисли, втілені у результатах культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти. Опанування людської культури можливе лише за умови формування ціннісного ставлення особистості до дійсності.

Водночас досвід осягнення цінностей культури завжди індивідуальний, вимагає внутрішнього занурення в простір культурних предметів і явищ. Останнє передбачає розкриття в культурологічному курсі передусім особистісного виміру культурної історії людства, освоєння культурного циклу буття людини. Центрування культурологічного курсу антропологічною проблематикою є запорукою формування уявлень майбутніх фахівців про себе як про суб´єктів культурно-історичного процесу, творців культурних цінностей. Це є принципово важливим не тільки для професійного розвитку, а й для здатності адаптуватись до суперечливих умов сучасного буття, протистояти негативним впливам масового середовища, тобто для становлення особистості в її цілісності.

Новітнє суспільство є планетарною цивілізацією, де різні культури взаємно переплетені так, що виживання людини забезпечується збереженням рівноваги культурної багатоманітності. Сучасний фахівець повинен бути готовим займатися професійною діяльністю в полікультурному світі, навіть якщо виховувався в певному культурному середовищі та свідомо поділяє його нормативи й цінності. Ось чому культурологічний курс є полікультурним за своєю суттю, розкриває множинність культурних космосів. Безперечно, національна культура, за допомогою якої людина освоює цінності свого етносу, розвиває національну самосвідомість, здійснює культурну самоідентифікацію, залишається домінантною в культурологічній освіті. Проте лише діалог світових культур уможливлює глибину розуміння особливостей національної культури.

У теоретичному розділі навчального посібника розглядаються основні категорії і принципи загальної теорії культури, проблеми її морфології та динаміки, механізми її соціального функціонування, діяльність культурних інститутів, сутність взаємодій культурних картин світу.

Типологія світової культури в навчальному посібнику побудована відповідно до принципу полілінійності соціокультурного розвитку людства. Територіально-типологічний підхід відображає логіку виникнення та існування ранніх цивілізацій людства і культур так званого осьового часу, історичний поступ яких здійснювався в першу чергу в просторових координатах як своєрідна естафета культурно-цивілізаційних утворень Давнього Єгипту, Межиріччя, Греції, Риму. Послідовно-історичний підхід показує студентам логіку розгортання європейської культури. Еволюція соціально-політичних систем, науки, філософських концепцій, релігійних поглядів, стильових мистецьких парадигм від романіки до постмодернізму віддзеркалює цивілізаційний процес європейського світу. Розвиток української культури охоплює період від її джерел до новітніх прагнень інтеграції у світовий культурний простір. Взаємодія підходів, закладена в навчальному посібнику, дає можливість формувати широку полікультурну ерудованість, цілісність світобачення.

Навчальний курс сприятиме відновленню культури в правах природної та єдиної основи освіти, забезпеченню введення в освіту культурного контексту, а отже стане одним з потужних факторів реформування сучасного освітнього процесу на засадах гуманізації.