Безкоштовна бібліотека підручників



Інвестознавство

11.3. Визначення внутрішньої норми прибутковості інвестиційного процесу


Одним з найважливіших і найбільш розповсюджених показників оцінки ефективності підприємницького проекту є показник внутрішньої норми прибутковості (рентабельності), що найбільше повно відбиває абсолютну оцінку прибутковості конкретного підприємницького проекту. Його суть полягає в тім, що внутрішня норма прибутковості характеризує величину чистого прибутку (чистого валового доходу), що приходиться на одиницю інвестиційних вкладень, одержаного інвестором у кожнім часовім інтервалі життєвого циклу проекту.

Припустимо, підприємець вкладає в проект 100 од. витрат. Через півроку він одержує свої гроші назад і плюс до того ще 25 од. доходу. Отже, прибутковість його проекту склала 25% за 6 місяців чи 50% річних. Хоч приклад трохи примітивний, але досить повно розкриває сутність показника внутрішньої норми прибутковості.

Можна розглянути більш складний приклад. Наприклад, проект розрахований на два часових інтервали загальною тривалістю в один рік. Підприємець вкладає в проект 200 тис. грн. Через півроку він одержує 141,42 тис. грн., а наприкінці року, завершуючи проект, - ще 200 тис. грн. Тоді внутрішня норма прибутковості складе 41,42% або за кожен часовий інтервал близько 83% річних.

У цих двох прикладах весь розрахунок інвестора здійснювався за один і два часових інтервали. Але на практиці життєвий цикл проекту включає безліч тимчасових інтервалів. Тому розрахунки ефективності і визначення внутрішньої норми прибутковості представляють у практичних умовах досить складну розрахункову задачу.

Розрахувавши показник внутрішньої норми прибутковості, інвестор сам визначає багато це, чи мало, добре це, чи погано, тому що даний показник відноситься до розряду абсолютних оцінок прибутковості проекту. Якщо інвестор вважає, що такий дохід за кожен квартал життєвого циклу проекту його цілком улаштовує, то він буде такий проект реалізовувати (за умови, що він єдиний) чи включить його в список для конкурсного відбору (за умови, якщо є кілька альтернативних проектів).

Останнім часом для розрахунку внутрішньої норми прибутковості користуються комп´ютерними програмами, що у лічені частки хвилини визначають шукану величину показника з достатньою для практики точністю. Зрозуміло, не завжди під рукою є комп´ютер, а до нього не в усіх є відповідна програма. Але досвідчений економіст може вручну за допомогою звичайного калькулятора зробити необхідні обчислення і визначити показник внутрішньої норми прибутковості, затративши на цю процедуру годину чи трохи більше часу. Усе залежить від того, як багато часових інтервалів використовується в розрахунках і яка необхідна точність рішення поставленої задачі; сама методика проведення розрахункових операцій не дуже обтяжна і припускає поступове наближення одержаного результату до його остаточного вигляду в ітераційному процесі, при якому з кожним наступним кроком усі розрахункові операції повторюються, виробляється корекція величини показника і це робиться доти, поки результат не буде отриманий. Також застосовується метод ручного розрахунку внутрішньої норми прибутковості.

1-й крок. Визначаючи просту суму інвестиційних вкладень і порівнюючи її із сумою доходів підприємства за весь життєвий цикл проекту, можна сказати, що коли дохідна складова більше інвестиційної. Це однозначно визначає внутрішню норму прибутковості як величину більше нуля. Якби дві порівнювані величини точно збігалися, то розрахунковий показник був би нуль. У випадку, коли інвестиційна сума більше дохідної складової, шуканий показник внутрішньої норми прибутковості буде негативною величиною, і, інвестор, швидше за все, відмовиться від такого проекту. Він прийме до розгляду досліджуваний проект тільки тоді, коли доходи підприємства будуть більше інвестиційних вкладень. Тому можна перейти до подальшого аналізу і визначення величини внутрішньої норми прибутковості.

2-ий крок. Установивши якусь величину розрахункового показника на визначеному рівні, припустимо, q = 0,1, роблять розрахунки інвестиційних вкладень і дохідної складової проекту з застосуванням прийнятої норми прибутковості (= 0).

У результаті вийде негативна величина, тому що сума інвестиційних вкладень виявиться більше дохідної складової проекту. Такий результат свідчить про те, що встановлена емпіричним шляхом величина внутрішньої норми прибутковості повинна бути в даному проекті менша 0,1 і, отже, подальший пошук пов´язаний з деяким зменшенням величини цього показника. Звичайно, якщо робити розрахунок суто механічно, то можна прийняти для подальших розрахунків середнє значення показника між двома сусідніми розрахунками, тобто, це буде - q =0,05, тому що цей результат і є середина між 0 і 0,1.

Прийнявши нове значення внутрішньої норми прибутковості, роблять наступний крок.

3-й крок. Усі розрахунки точно повторюються, але вже з нормою прибутковості – q = 0,05. При цьому різниця між дохідною й інвестиційною частинами проекту може бути або більша, або менша нуля. Якщо зазначена різниця менша нуля, то варто зменшити внутрішню норму прибутковості (наприклад, до величини - = 0,025) і всі розрахунки повторити. Коли різниця двох складових проекту позитивна, тобто, більша нуля, то значення прийнятої норми прибутковості треба буде знову збільшити, довівши її до величини - q = 0,075.

Такі розрахунки можна продовжувати багаторазово до одержання бажаного результату такого ступеня точності, яка потрібна інвестору. У кінцевому розрахунку, потреба в інформації про величину внутрішньої норми прибутковості проекту виникає не так часто, тому, знижуючи трудомісткість операційної роботи, можна відмовитися від необхідної точності розрахунків.

Показник внутрішньої норми прибутковості застосовується на багатьох підприємствах і багатьма інвесторами, але особливо важливий цей показник для великих виробництв, для масштабних проектів, при реалізації яких оцінюється їх стратегічність і життєвий цикл, протягом якого проект буде приносити високий дохід.



|
:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит