Відомо, що модель соціально-економічного зростання наповнюється животворною енергією позитивного розвитку тоді, коли забезпечується достатніми, ефективно використовуваними інвестиціями. Без належного аналізу інвестиційного середовища неможливо достеменно визначити причини економічної кризи.

Під інвестиційним ми розуміємо середовище, в якому взаємодіють усі суб´єкти національного господарства. Головним серед них, як доводить світовий досвід, є підприємець, виробник матеріальних цінностей.

Сучасна економічна наука оцінює інвестиційне середовище за багатьма категоріями - інвестиційними циклами, законодавчим забезпеченням, інфраструктурою, ризиками, інвестиційним кліматом тощо.

Щоб забезпечити стабільне економічне зростання, господарська система будь-якої держави повинна володіти інструментами протидії негативному впливу зовнішнього інвестиційного середовища. Це особливо важливо в епоху глобалізації економіки, коли формуються міжнародні потоки капіталів, товарів тощо. Справедливість такого висновку підтвердила світова фінансова криза, яка наприкінці другого тисячоліття охопила більшість держав і вкрай негативно (у формі «втечі» капіталу) вплинула на розвиток більшості країн Сходу.

Опір інвестиційного середовища має методологічні, правові, внутрішні, зовнішні, політичні, соціально-економічні, екологічні та інші чинники.

Методологічні чинники опору інвестиційного середовища в Україні пов´язані з тим, що економічна наука не розробила достатньо чіткої теорії трансформації інвестиційного процесу в перехідний період. Через це перетворення проводилися методом проб і помилок, що негативно вплинуло на стан як внутрішнього, так і зовнішнього інвестування.

Методологічна недосконалість реформ у сфері інвестування особливо виразно проявилась у правовому регулюванні вкладання коштів іноземних інвесторів. Для них спочатку встановили пільги, які згодом скасували, що, зрозуміло, викликало негативну реакцію, а відтак призвело до зменшення обсягу вкладень капіталу в економіку України.

Звичайно, спочатку треба було створити нормальні умови для внутрішніх інвесторів, оскільки лише вони можуть реально забезпечити процес економічного зростання в країні. Тим більше, що й зовнішні інвестори активно вкладають свої капітали лише тоді, коли стабілізовано внутрішнє інвестування.

Інвестиційний процес будь-якої країни розвивається у внутрішньому й зовнішньому середовищах. Несприятливі внутрішні умови функціонування економіки знижують його ефективність і посилюють внутрішній опір інвестиційного середовища.

Зовнішнє інвестиційне середовище, що створене глобальною міжнародною економічною системою, викликає зовнішній опір. Він, як правило, виникає тоді, коли та чи інша країна не виконує певних міжнародних вимог, унаслідок чого не може ввійти у світовий економічний процес. Подолання цього опору найчастіше залежить від усунення внутрішнього інвестиційного опору.

Серед інших важливих чинників, які безпосередньо впливають на інвестиційний процес, - політичний. І внутрішні, й зовнішні інвестори сміливо вкладають свої капітали у політично стабільну країну.

Нині в Україні налічується безліч політичних партій. А це свідчить про наявність політичних сил, які мають різні вектори спрямування, іноді відмінні від напрямку руху загальнонаціонального вектора. Різноспрямованість цих векторів призводить до зменшення загальнонаціональних ресурсів держави, що свідчить про значний опір інвестиційному процесу, породжений саме політичним чинником. Серед конкретних наслідків впливу політичного чинника на формування несприятливого інвестиційного клімату в Україні - зволікання з приватизацією державного майна, з реформуванням відносин у сільському господарстві, що перешкоджає формуванню у цій важливій для країни сфері ефективного власника і відповідно не сприяє активізації інвестиційної діяльності внутрішніх та зовнішніх інвесторів.

Не менш важливим для інвестиційного процесу є соціально-економічний чинник. Його позитивна дія грунтується на свободі суб´єктів господарювання, яка є запорукою економічної ефективності — головної передумови забезпечення соціальної справедливості. Чим виразнішою є позитивна дія зазначеного чинника, тим менший опір інвестиційного середовища.

На сучасному етапі особливого значення набуває також екологічний чинник. Він, як правило, породжує найтривалішу протидію інвестиційного середовища. Зауважимо, що цей чинник тривалий час може взагалі не справляти негативного впливу на інвестиційний процес, але з наростанням критичної маси негативних екологічних процесів і явищ відразу стає домінуючим.

Для формування сприятливого інвестиційного клімату в економічній практиці пропонується застосовувати такі методологічні положення: інвестиційний клімат має забезпечувати баланс інтересів всіх учасників інвестиційної діяльності та бути стабільним і досить гнучким; для різних інвестицій необхідний відповідний режим їх стимулювання; інвестиції покликані забезпечувати впровадження у виробництво інноваційних факторів розвитку; інвестиції повинні бути чітко збалансовані з процесами відтворення робочої сили шляхом створення необхідної кількості ефективно функціонуючих робочих місць; інвестиційна діяльність не повинна порушувати комплексні властивості економічної стійкості та безпеки господарських систем, а також екологічних умов регіонів та економіки в цілому.

Таким чином, можна виділити основні методи, що визначають інвестиційне середовище:

а) інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура;

б) економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва;

в) соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.