В умовах ще не завершеного перерозподілу власності та відсутності її ефективного захисту головна мета менеджер­ської ланки вітчизняних підприємств (фірм) полягає в "розподілі грошей", а часто — й у власному збагаченні. Питання розвитку бізнесу відходять на задній план, домінувати починає ідеологія скорочення або навіть ліквідації підприємств. Саме цим можна пояснити факт "тіньового" обігу в Україні (5 млрд дол. США) і значний відплив валюти за кордон, що триває. За рамками бан­ківської системи нашої держави відбувається 52 % грошового обігу. Водночас, за підрахунками спеціалістів, до лютого 2000 р. державний борг України становив 51 % її ВВП і 85 % обсягу українського експорту товарів та послуг.

Спроможність економічного середовища України визначається можливістю її підприємств і фірм утримувати та нарощувати конкурентні переваги. Тому одне з найважливіших завдань дер­жави в умовах перехідної економіки — формування середови­ща, яке сприяло б підтриманню конкурентоспроможності на рівні фірми. Це завдання залишається актуальним і в ринковій економіці. Істотною мірою цим пояснюється подальше зростання у промислово розвинутих країнах в останні два десятиріччя участі держави у підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Уряди розвинених країн розробляють і реалізують спеціальні програми забезпечення конкурентоспроможності, бе­руть на себе безпосередню турботу про розвиток і здешевлення потрібної для цього інфраструктури — науки, системи зв´язку, збирання інформації, переглядають податкове законодавство з метою заохочення конкурентоспроможних галузей.

Протилежні процеси відбуваються у період системної транс­формації економіки України. Макроекономічна політика дер­жави у 90-х роках мала на меті "фінансову стабілізацію", під якою розумілось тільки досягнення порівняно невисоких темпів інфляції і стійкості національної валюти. Ця політика здійсню­валася за допомогою низки інструментів, у тому числі високих податків, дорогого кредиту і невиконання державою бюджетних зобов´язань. Вона призвела до зниження виробничої та інвести­ційної активності не менше ніж у 2 рази, зростання неплатежів у народному господарстві, натуралізації обміну і виплати доходів, концентрації вітчизняного капіталу у торгово-грошовій сфері і відпливу його за кордон. Переважна більшість вітчизняних підприємств зазнають труднощів з обіговими коштами, мають обмежені можливості для розширеного відтворення і проведен­ня технічної модернізації. Надмірне податкове навантаження (податковий коефіцієнт в Україні становить 40—45 %) та дія інших негативних факторів призвели до того, що більше полови­ни функціонуючих підприємств за останні роки стали збиткови­ми, багато з них перенесли свою діяльність у тіньову економіку.

За високої вартості кредиту, який став переважно коротко­строковим, основна маса учасників господарського обігу утриму­ються від позик у комерційних банках.

Незважаючи на зростання останніми роками експорту товарів на 3,9 % за рік, подібні аномалії українського економічного се­редовища, безсумнівно, гальмують розвиток зовнішньої торгівлі як основного джерела валютних надходжень і основного показ­ника рівня входження економіки України у світове господар­ство. Безпрецедентний спад капіталовкладень, по суті, блокує вирішення фундаментальних завдань: розширення виробничої бази експорту в галузях високих технологій, розвиток перспек­тивних імпортозамінних виробництв, удосконалення транспорт­ної та інформаційної інфраструктури.

Теорія міжнародної конкуренції розглядає економічне зростан­ня як рух у напрямку ускладнення джерел конкурентних переваг і зміцнення позицій високоефективних сегментів та секторів рин­ку. Рівень економічного розвитку різних країн вона подає як ряд стадій розвитку конкуренції, які відрізняються масштабами вико­ристання основних її детермінант (конкурентний "ромб").

Характерною особливістю розвитку конкуренції на основі факторів виробництва є те, що переваги в ній забезпечуються лише станом цих факторів. Опора на останні різко звужує коло галузей, здатних витримати умови міжнародної конкуренції.

Розвиток конкуренції на основі монетарних важелів перед­бачає готовність і спроможність національних фірм до жорстко­го інвестування. Пріоритетними ресурсами конкурентоспромож­ності в цих умовах виступають уже не одна, а три сторони кон­курентного "ромба" — виробничі фактори, внутрішній попит, що зростає, стратегія і суперництво фірм. Коло галузей, у яких на­ціональні фірми виявляють високу конкурентоспроможність, на цій стадії значно розширюється.

Розвиток стадій конкуренції на основі нововведень досягається за взаємодії усіх чотирьох складових конкурентного "ромба" в широкому колі галузей. Розвиток економіки на цій стадії сприяє створенню і розвитку нових спеціалізованих чинників, швидко­му розвитку споріднених і підтримуючих галузей, переходу фірм до розробки глобальних стратегій. Галузі стають менш вразли­вими щодо цінових шоків і зміни валютних курсів. Коло сег­ментів, у яких національні фірми успішно конкурують на світо­вому ринку, весь час розширюється.

Економіка України затрималась на стадії розвитку конку­ренції на основі факторів виробництва. Для забезпечення ста­більного економічного зростання і зміцнення її позицій у світо­вому господарстві вкрай необхідно розширити джерела конку­рентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та інновацій.

На сучасному етапі системної трансформації економіки Украї­ни стан вітчизняного технологічного базису такий, що на його основі складно або взагалі неможливо випускати продукцію, кон­курентоспроможну на світовому ринку. Повна заміна цього базису або його істотної частини вимагає значного обсягу капіталь­них вкладень. За оцінками експертів, для вирішення економіч­них проблем Україна у найближчі 10 років потребує не менше 40 млрд. дол. США тільки зарубіжних інвестицій. В умовах не­можливості їх залучення в таких розмірах це означає, що в най­ближчі 10 років підприємствам слід буде витратити на капі­тальні вкладення більше 60 % власних засобів — амортизацій­них відрахувань і прибутку. Крім того, їм необхідно буде за­лучити ще 25 % засобів у вигляді банківських кредитів, порт­фельних і прямих зарубіжних інвестицій. Решту загальної суми потрібних інвестицій мають виділити державний, регіональні та місцеві бюджети.

Отже, в активізації інвестиційного процесу вирішальна роль належить підприємствам, тому помітне зростання інвестицій можливе лише за значного поліпшення фінансового стану підприємств. Однак майже 40 % підприємств є збитковими, і, таким чином, не можуть фінансувати капіталовкладень із при­бутку. Таким чином, змінити негативну ситуацію, що склалася, перетворити на позитивну буде непросто. Прибуткові підприєм­ства в основному вкладають засоби у відновлення старих і вибу­ваючих потужностей, тобто в капітальний ремонт, що не сприяє підвищенню технологічного рівня виробництва.

В умовах перетворення монетарних важелів на одне з дже­рел конкурентних переваг України важливі не тільки нарощу­вання їх обсягів, а й зміни в їх галузевій структурі. Останніми роками майже 50 % обсягів інвестицій припадало на металур­гію, тоді як найбільш гостру потребу в капіталовкладеннях мали хімічна, переробна, харчова промисловості.

Не менш важливим завданням уряду України і вітчизняних підприємств у перехідний період є більш активне залучення інно­ваційного чинника розвитку. Україна поки що має достатній науковий потенціал, але слід вирішити цілу низку серйозних питань, починаючи від фінансування досліджень і розробок, їх швидкого втілення у виробництво і закінчуючи випуском про­дукції. Наукомісткі галузі завжди вириваються вперед і визна­чають конкурентоспроможність країни в сучасному господарстві, їх рушійним двигуном виступає дохідність науково-технологіч­ної продукції. Якщо продаж на світовому ринку одного кілогра­ма сирої нафти приносить 2—2,5 цента прибутку, то кілограм побутової техніки — 50 дол., кілограм авіаційної техніки — 1000 дол., а кілограм електроніки та інформаційної техніки дає змогу заробити 5 тис. дол. США.

Посилення конкуренції на внутрішньому ринку й активне використання підприємствами стратегій розвитку бізнесу спри­яло б розширенню попиту на результати досліджень і розробок, інтенсифікації їх освоєння виробництвом. Поки що кількість інноваційно активних підприємств у вітчизняній промисловості і частка наукомісткої продукції в загальному обсязі виробничої промислової продукції надто мала — не більше 2%. Розширен­ню джерел конкурентних переваг України може сприяти послідов­на державна політика, спрямована на формування умов госпо­дарської діяльності, зростання сукупного попиту, інвестицій та інноваційної активності підприємств, збереження та примножен­ня науково-технічного потенціалу, у тому числі розширення фінансової підтримки фундаментальної і прикладної науки, осві­ти. Для створення і розвитку нормального ринкового середовища в країні необхідно забезпечити силами судових правоохоронних органів захист власності, виконання господарського законодав­ства і контрактних зобов´язань. Вкрай важливо закріпити і підви­щити ефективність діяльності тих частин державного апарату, до функцій яких входить здійснення так званого інфоременту — примусу до виконання.

На найближче десятиріччя розвитку України завданням органів виконавчої влади мають стати удосконалення економіч­ного середовища і поліпшення монетаристських умов підприєм­ницького клімату, модернізація і підйом вітчизняної економіки, її більш активне входження в систему світових господарських зв´язків.