Україна була і продовжує залишатись  складовою світового господарства. Проте на відміну від радянського минулого її сучасне успішне входження у світовий ринок в умовах здійснен­ня системної трансформації є важливим чинником, що зумовлює її майбутнє. Нині країна має певні успіхи у розвитку міжнарод­ної торгівлі, про що свідчить додатний торговельний баланс: у 2000 і у 2001 pp. — 2,9 млрд. дол. США.

Роль експорту та імпорту в українській економіці визначаєть­ся їхньою часткою у ВВП, яка становила у 2000 р. відповідно 56,8 % і 47,6 % (при розрахунку ВВП не за паритетом купі­вельної спроможності, а за офіційним обмінним курсом гривні у 2000 p.). Частка зовнішньоторговельного обороту країни у ВВП становила 104,4 %. Це, між іншим, створює об´єктивні передумо­ви для подальшої лібералізації валютного регулювання в країні. Разом з тим такі небезпечні диспропорції підривають умови розвитку внутрішнього ринку, послаблюють економічну безпеку держави. Визначилися галузі виробництва, які майже не пов´я­зані з внутрішнім попитом. Наприклад, на початку XXI ст. над звичайно висока експортна орієнтація спостерігалася в чорній металургії, де обсяг експорту становив 85,3 %, у хімічній і на­фтохімічній промисловості — 96,9, деревообробній і целюлозно-паперовій — 77,3, а в легкій промисловості у зв´язку з викорис­танням давальницької сировини він сягнув 125,9 % загального обсягу виробництва. Аналіз структури експортної продукції наштовхує на прогноз про труднощі у входженні економіки Украї­ни у світовий ринок в умовах посилення конкурентної боротьби. Звернемося безпосередньо до характеристики основних пара­метрів, які забезпечують успіх галузей і фірм у конкуренції: факторні умови (природні, трудові, технологічні та інвестиційні); умови попиту в країні на продукцію і послуги галузі; наявність споріднених і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку; стратегія фірми, її структура і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Конкурентоспроможність виступає як універсальна вимога, що ставиться відкритою господарською системою до будь-якого на­ціонального економічного суб´єкта. Вона дає можливість забез­печувати порівняльні зі світовим рівнем споживчі якісні та цінові характеристики товару або послуги незалежно від ринку, до якого вони належать — внутрішнього чи зовнішнього.

Проведені вітчизняними спеціалістами дослідження показа­ли, що за станом факторних умов Україна не випереджає більшість країн світу і значно поступається їх індустріально роз­виненому авангарду. Серед інших чинників на першому місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно зву­зило поле діяльності для всієї переробної, машинобудівної, і особ­ливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного по­питу спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення поміркованої нестачі гро­шей в обігу.

Одна з основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією — наяв­ний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економі­ки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесів до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємств мала б зростати. Проте у вітчиз­няній економіці розвивались протилежні тенденції. Так, у 1997 р. бартерні операції в промисловості становили 32 % загального обсягу реалізованої продукції, у 1998 р. — 37,6, а у 1999 р. — вже 42,5 %. Натуральні виплати доходів за 1996—1999 pp. збільшились майже в 3,3 раза і в 2000 р. становили 11,4 % загального фонду оплати праці. Збої у формуванні господарського механізму, найголовніший серед яких — зростання неплатежів і бартеризація економіки, є наслідком низького рівня монетизації.

Однак на фоні цих негативних явищ та процесів якість внут­рішнього попиту в споживчому секторі за 90-ті роки суттєво змінилася. Зникла його усередненість, безликість, характерна для періоду товарного дефіциту, і натомість з´явилась більша його структурованість. В умовах помітного посилення ролі імпорту в забезпеченні населення і зростаючої диференціації доходів гро­мадян платоспроможний попит все більше орієнтується на за­гальносвітові стандарти споживання, індивідуалізується, стає ви­бірковим і вимогливим до цінових та якісних параметрів то­варів і послуг. Безсумнівно, ці зрушення у характері попиту спри­яють розвитку конкурентних переваг вітчизняних виробників.

Під вирішальним впливом зміни характеру платоспромож­ного попиту зменшився випуск споживчої продукції низької якості й непридатного асортименту. В умовах товарного дефіци­ту реалізація його фактично нав´язувалась споживачам. Згор­тання нежиттєздатного виробництва, успадкованого від плано­вої економіки, — неминучий позитивний результат переходу до ринку, навіть з урахуванням того, що це призвело до скорочення обсягу ВВП за роки системної трансформації економіки більш ніж у 2 рази. Тепер виробники вимушені співвідносити обсяг випуску продукції, її асортимент, споживчі якості та цінові па­раметри з реальними потребами конкретних сегментів ринку.

Специфіка нинішньої соціально-економічної і монетарної ситуації в Україні (невисокий за світовими мірками рівень до­ходів населення, нестача обігових засобів у підприємств та ін.) зумовлює ставлення споживачів до вибору продукції. Перевага, як правило, віддається більш дешевим, а не більш якісним її видам. Тому масовий попит на внутрішньому ринку за своєю вимогливістю до споживацьких якостей і якості продукції по­ступається попиту в промислово розвинутих країнах, що позбавляє вітчизняні підприємства можливості орієнтуватися на пере­вагу внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки цих країн. Вихід на ринки країн, що розвиваються, та інших країн з перехідною економікою, з опертям на відносно невимог­ливий внутрішній попит, може принести українським виробни­кам лише тимчасовий успіх, а в кінцевому підсумку здатний призвести до консервації технологічної відсталості виробництва.

Україна має масштабний і диференційований за галузями промисловий комплекс, спроможний випускати різноманітну продукцію — від найпростіших інструментів до космічних об´єктів. Однак, промисловий виробничий апарат України істот­но зношений, значна частина основного капіталу морально і фізич­но застаріла. Країна, по суті, не має жодного важливого блоку суміжних підприємств, всі елементи якого були б конкуренто­спроможними на світовому ринку. Це одна з основних причин того, що Україна за рейтингом конкурентоспроможності Все­світнього економічного форуму (м. Давос, 1999 p.) посідає перед­останнє, 58-ме місце серед охоплюваних індексом 59 країн.

Досвід розвинутих країн показує, що досягти успіху в тій чи іншій галузі тим легше, чим більше в країні конкурентоспро­можних споріднених галузей. Діяльність конкурентоспромож­них постачальників створює для переробних галузей можливість швидкого й ефективного доступу до передового оснащення, тех­нологічних та інформаційних ресурсів. Місцеві постачальники добре знають внутрішній ринок, близькі до споживачів геогра­фічно, а також щодо культури і стилю ведення бізнесу. Тому наявність конкурентоспроможних постачальників у країні важ­ливіша, ніж орієнтація на іноземних, не заінтересованих у ство­ренні нових продуктів на місцевому ринку. Проте це не означає, що для успіху на ринку необхідно мати всіх конкурентоспро­можних постачальників всередині країни.

За недостатнього рівня розвитку суміжних галузей виробниц­тво готової продукції, порівняно конкурентоспроможної всере­дині країни, особливо високотехнологічної, суттєво залежить від імпортних поставок. Економіка України більш як на 100 % по­в´язана із зовнішньоторговельним оборотом (1995 р. — 97,3 %, 1996 р. — 93,9, 1997 р. — 84,3, 1998 р. — 86,1, 1999 р. — 103,1, 2000 р. — 104,4 % ВВП). Це майже вдвічі вище, ніж у Німеч­чині й Великій Британії, у 5 разів, ніж в Японії, і в 6 разів, ніж у США. Проблема ускладнюється ще й тим, що Україна змушена в значних обсягах імпортувати продукцію галузей, традиційно базових для української економіки. Частка імпорту в структурі внутрішнього споживання продукції чорної металургії на по­чатку XXI ст. становила 44,7 %, хімічної і нафтохімічної про­мисловості — 96,8, машинобудування і металообробки — 61,4, деревообробної і целюлозно-паперової — 78,7 % . Майже повністю за рахунок імпорту формуються ресурси внутрішнього спожи­вання продукції таких галузей, як кольорова металургія і легка промисловість. Це свідчить про необхідність орієнтації на імпорто-заміщення.

Основна маса українських промислових підприємств, на дум­ку уряду, здатна утримувати свої позиції на ринку, і тільки при­близно ЗО % потужностей не можуть виробляти конкуренто­спроможної продукції. Конкурентоспроможними у зовнішній торгівлі є підприємства металургії, оборонного комплексу та де­яких інших галузей. Але очевидно, що за відсутності кластерів конкурентоспроможних галузей завдання щодо просування кінце­вої продукції українських виробників на зовнішні ринки є до­сить важким.