Зі здобуттям незалежності у 1991 р. Україна віддала перевагу не науково об­ґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору еконо­міки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінан­сових організацій — Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Сутність їх зводилась до того, щоб якомога швидше пе­рейти до відкритої і децентралізованої системи торгівлі й ва­лютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки краї­ни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпе­чити гостру конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономіч­них зв´язків призведе до банкрутства частини підприємств і зро­стання безробіття. Проте, на їхню думку, якщо витримати ці труд­нощі, то, ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищими, ніж у більшості промисло­вих країн Заходу. Цьому сприятиме фінансова допомога Заходу, яка може надходити, коли буде зроблено "перший великий крок".

Сприйнявши нав´язану міжнародними фінансовими та бан­ківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд В. Фокіна ввів у обіг купоно-карбованці і став на шлях "шоко­вої терапії". У 1992 р. проголошено лібералізацію ринкової торгівлі та цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, сприяла подальшому падін­ню виробництва і за відсутності конкуренції неминуче призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше ніж у 30 разів, а в наступному році Україна пройшла через найвищу у світі гіперінфляцію — більше 10 000 %. Характерним стало випе­реджаюче зростання цін на імпортовані в Україну нафту та газ. У 1992 р. ціни на продукцію паливної галузі в 5,5 раза виперед­жали загальний індекс промислових цін. Таке більш ніж п´я­тикратне перевищення зберігалось протягом усіх наступних років. У 2000 р. в українському імпорті на мінеральні продукти, левову частку яких становлять нафта і природний газ, припада­ло 47 %, або 6,6 млрд дол. США (приблизно 21 % використову­ваного ВВП). У свою чергу, це призвело до різкого падіння жит­тєвого рівня населення, утворення невеликого прошарку багатих людей і збідніння переважної більшості населення. Не маючи основних стратегічних цілей, вироблених саме для України з урахуванням її національних інтересів та історичних особливо­стей, країна пішла шляхом формування "дикого капіталізму" зразка XVIII ст.— вільного ринку, заперечення регулювальної ролі держави, відсутності соціального захисту тощо.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийти з якої країні не вда­лося і на початку XXI ст. За глибиною і тривалістю кризи, ста­ном спаду економіки Україна значно перевершила рівень "ве­ликої депресії" США 1929—1933 pp. У 2000 р. ВВП України становив 43,2 % від рівня 1990 p., а обсяг промислового вироб­ництва — 61,6 % цього рівня (виробництво США у 1929— 1933 pp. скоротилось на 46 %, а у Радянському Союзі в період Великої Вітчизняної війни найбільше падіння промислового ви­робництва становило 30 %).

Наведемо основні показники розвитку економіки України за період 1990—2000 pp. (табл. 1)

Таблиця 1. ВВП, промислове та сільськогосподарське вироб­ництво, інвестиції в основний капітал у 1990—2000 pp

*Національний дохід

Дані таблиці показують, що Україна пережила серйозний спад виробництва. Десять років поспіль відбувалося падіння ВВП і сільськогосподарського виробництва, дев´ять років — промисло­вого виробництва, вісім років — інвестицій в основний капітал. Лише з 2000 р. спостерігається реальне зростання ВВП, але ос­танній ще не досяг і половини рівня 1990 р.

Виробничі потужності більшості галузей промисловості ви­користовуються лише на 20—40—60 %. Отже, немає потреби по­всюдно будувати нові виробничі споруди, на які йде половина всіх промислових інвестицій. їх необхідно спрямовувати в ак­тивну частину основного капіталу — верстати, виробниче й тех­нологічне устаткування.

У 2000 р. на кінцеве споживання домогосподарств спрямова­но 55,8 % виробленого ВВП, на валове нагромадження основно­го капіталу — 19,0 % і на загальнодержавні витрати — 18,7 %. Різниця між експортом (61,4 % ВВП) та імпортом (-57,0 %) товарів і послуг становила 4,4 %. За десятиріччя реформ відбу­лося істотне скорочення всіх складових використання ВВП: спо­живання домогосподарств — майже вдвічі, валового нагрома­дження — у 5,7 раза, загальнодержавних витрат — на 1/7 (однак у їх складі витрати на освіту, охорону здоров´я, науку, куль­туру скоротились набагато більше).

За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізич­ний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потен­ціалу суспільства. В Україні більше ніж у два рази знизилась продуктивність праці, у два рази зросла собівартість промисло­вої продукції. Швидке зниження реальних доходів населення України призвело до кризи збуту виробленої продукції. Майже половина її осідає на складах. У країні стала переважати бартер­на економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хро­нічним став дефіцит державного бюджету.

В умовах відсутності протекціоністської політики держави у власній країні вітчизняного виробника стали витісняти з ринку іноземні виробники. Неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва посилювалась нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості окремих видів продукції до світових стандартів, високими цінами. Зміна становища на конкурентному ринку поглиблювала процес спаду виробництва, а у ряді випадків вела до банкрутства підприємств.

Неминучим наслідком глибокої і тривалої кризи стало різке (майже дворазове) падіння життєвого рівня населення України, яке відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Порівняно з 1990 р. реальна заробітна плата зменшилась більше ніж у три рази, а реальне споживання домашніх господарств — більше ніж у п´ять разів. Понад 80 % населення перебувають за межею бідності. Офіційно зареєстроване безробіття невелике, але із урахуванням прихованого безробіття, вимушених відпусток за свій рахунок, затримок з виплатою заробітної плати (і без того низької) рівень безробіття становить 40 %.

За роки кризи різко впали обсяги житлового будівництва — із 17,4 млн м² загальної площі у 1990 р. до 5,6 млн. м² у 2000 р. У радянський період 60 % житла зводилося за рахунок держа­ви, і населення (переважно міське) отримувало його практично безплатно. До 2000 р. будівництво за рахунок цих джерел скоро­тилося в 11,3 раза.

Не можна погодитися з думкою про неминучість падіння ви­робництва і погіршення становища населення в період проведен­ня економічної реформи. Світовий досвід показує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються еко­номічним зростанням і підвищенням рівня життя населення.