Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до ви­мог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку. Він здійснювався переважно екстен­сивно. З 1960 по 1985 р. основні фонди зросли у 7 разів, а вироб­лений національний дохід лише у 4 рази. Відбувалося поступове вичерпування вільних ресурсів, перш за все трудових, або їх сут­тєве подорожчання (добування і транспортування корисних ко­палин). Темпи економічного зростання СРСР швидко знижува­лися. Так, середньорічні темпи зростання промислового вироб­ництва становили: 1966—1970 pp. — 8,5 %, 1971—1975 pp. — 7,4, 1976—1980 pp. — 4,4, 1981—1985 pp. — 3,6 %, а національно­го доходу відповідно 7,2, 5,1, 3,8 і 2,8 % . На початку 80-х років радянська економіка увійшла в смугу стагнації. У натурально­му виразі обсяг виробництва у ряді галузей не лише не збільшу­вався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилося зростання продуктивності праці. Згортання економічної реформи і пово­рот до попередньої господарської практики, проголошений "контр­реформою" 1979 р., не змогли цього відвернути.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР справляло масштабне нарощування військових витрат. Вна­слідок перенапруження радянської економіки, зокрема і тому, що США у другій половині 60-х — першій половині 70-х років за­грузли у кровопролитній і дорогій війні у В´єтнамі, було досягнуто воєнно-стратегічного паритету зі США. Однак гонка озброєнь продовжувалася, і у 70—80-ті роки ВПК практично "підім´яв" під себе всю радянську економіку. За оцінками західних спеціа­лістів, військові витрати становили близько 1/4 ВВП, що в бага­то раз перевищувало відповідні показники США, а тим більше інших західних країн. На військові потреби прямо або непрямо працювало до 80 % машинобудування країни. Мілітаризацію ра­дянської економіки і фінансової системи ще більше посилила війна СРСР в Афганістані у 1979—1989 pp. Щорічні витрати на неї оцінювалися в 3—4 млрд. рублів. Як наслідок, радянське на­родне господарство просто не витримало колосальних військо­вих витрат.

Радянський уряд намагався підтримувати видимість благопо­луччя за рахунок збільшення розпродажу природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових та газо­вих родовищ Західного Сибіру, а також багаторазовий стрибок світових цін на енергоносії у середині 70-х років. За оцінками економістів, СРСР лише у 70-ті роки отримав 180 млрд. "нафто-доларів", які було витрачено не на вирішення гострих структурних проблем радянської економіки, а на військові потреби, закупівлю продовольства, товарів масового попиту та інші поточні потреби. Тільки закупівля зерна за 70-ті роки зросла більш ніж у 10 разів (1970 р. — 2,2 млн. т, 1980 р. — 27,8 млн., 1985 p. — 44,2 млн. т).

Основні причини відставання були такі.

        1.Не була кардинально вирішена проблема стимулів до праці. Незважаючи на деяке посилення матеріальної зацікавле­ності робітників та службовців і підвищення ролі економічних важелів в управлінні підприємствами, радикальної перебудови господарського механізму на практиці не здійснено. Як наслідок, у СРСР у повну силу працював лише кожний третій робітник.

2.Несприйнятливість соціалістичної економіки, яка ба­зується на централізованому директивному плануванні та управ­лінні, до НТП. Середньорічний приріст використаних у вироб­ництві винаходів і раціоналізаторських пропозицій неухильно скорочувався: у 50-ті роки він складав 14,5 %, у 60-ті — 3, а у 70-ті — 1,8 %. У виробництво втілювалась тільки 1/5 винаходів. Таким чином, виявилась протилежність в освоєнні досягнень НТР на попередньому і поточному етапах НТР. Досягненнями пер­шого етапу НТР, завдяки великій концентрації ресурсів на по­рівняно небагатьох передових напрямах, СРСР у цілому зміг успіш­но скористатись. Другий етап НТР, який розпочався у 70-ті роки, з винаходом мікропроцесорів, масовою комп´ютеризацією і різким розширенням "фронту" і темпів наукових та технологіч­них відкрить, майже не зачепив радянської економіки. Трохи краще складалася ситуація у військових галузях, які в нових умовах також виробляли зброю, але все більше залежали від за­гального технологічного рівня народного господарства, ефектив­ності економічного механізму.

        3.СРСР, як і раніше, розвивався у рамках індустріально­го суспільства з опорою на традиційні галузі, тоді як провідні країни Заходу в 70-ті роки почали перехід до нового постіндустріального, або інформаційного, суспільства. Воно характеризу­валося різким посиленням ролі невиробничої, і особливо освіт­ньої галузі, згортанням традиційних галузей промисловості, пе­реходом до ресурсозберігаючих і наукомістких технологій, інду­стріалізацією споживання. У 1985 р. у США уже майже кожна п´ята сім´я мала персональний комп´ютер, 3/4 населення працю­вало у сфері послуг. У СРСР у невиробничих галузях було зай­нято менше 27 % працівників.

        4.Моральне зношення і технологічне "старіння" вітчиз­няного устаткування у провідних галузях промисловості.

При перевірці у 1979—1980 pp. технічного рівня майже 20 тис. видів вітчизняних машин і устаткування з´ясувалося, що не мен­ше 1/3 з них вимагали зняття з виробництва або докорінної модернізації. До середини 80-х років більше 1/2 парку виробни­чого устаткування мало знос більше 50 %. За міжнародними мірками економіка СРСР, за винятком сировинних галузей, була неконкурентоспроможною. Частка машин і обладнання у радян­ському валютному експорті становила близько 3 %.

        5.Екстенсивний характер розвитку радянської економі­ки і наростання господарських труднощів різко обмежували можливість вирішення соціальних завдань. Зростання добробу­ту в 70-х — на початку 80-х років значно уповільнилось. Жит­лове будівництво з другої половини 70-х років практично не зростало. Частка коштів союзного бюджету, яка йшла на освіту й медицину, до 1985 р. впала нижче рівня 1940 р.

        6.Випереджаюче зростання грошових доходів населення (у 1970—1985 pp. середньомісячна заробітна плата збільшилася зі 122 до 190 рублів) відносно пропозиції товарів і послуг загос­трило продовольчі труднощі, дефіцит товарів народного спожи­вання. За рівнем споживання на душу населення СРСР займав лише 77-ме місце у світі. Нерівномірний доступ до товарів і по­слуг через наявність розгалуженої якості та системи пільг, роз­подільників і т. ін. серйозно збільшив розрив у рівні життя ос­новної маси населення — робітників, селян, інтелігенції — і при­вілейованих прошарків, передусім партійної і державної номен­клатури.

        7.Посилене відставання інфраструктурних галузей від основного виробництва. У легкій, харчовій промисловості (так звана група "Б") було зосереджено лише 10 % основних вироб­ничих фондів. Тому в загальному обсязі промислової продукції систематично знижувалася частка предметів споживання, яка у 1986 р. становила всього 24,7 проти 60,5 % у 1928 р. Це озна­чало, що економіка не орієнтувалася на першочергове задово­лення потреб людини, велика частина промислової продукції була виключена зі сфери товарно-грошового обігу, тому що засоби ви­робництва не продавались, а розподілялись.

        8.Гіпертрофований розвиток ВПК — мілітаризація еко­номіки. Економічна віддача ВПК, на який витрачались вели­чезні матеріальні, фінансові й трудові ресурси, була незначною. Для діяльності цих підприємств були потрібні величезні бюджетні асигнування, а їх продукція в основному складувалась. Навіть нові технології, які розроблялись у ВПК, внаслідок засекреченості не надходили до інших галузей народного господарства, і тому не справляли достатнього впливу на розвиток НТП у країні.

        9.На початку 80-х років виникли труднощі в отриманні головної експортної сировини — нафти, які доповнилися змінами кон´юнктури міжнародного нафтового ринку. Ви­черпались старі нафтопромисли. Погіршились геологічні умови видобутку. Видобуток легкої нафти суттєво зменшився, а для добування важкої нафти необхідне спеціальне устаткування, але для його виробництва не була підготовлена машинобудівна про­мисловість. Конкуренція і перехід до енергозберігаючих техно­логій у світі істотно вплинули на ціни на енергоносії. Ціна на нафту впала, що зменшило валютні надходження в СРСР. Обсяг експортних надходжень у 1983 р. становив 91,4 млрд. дол., а у 1985 р. — 86,7 млрд. дол.

Для подолання валютної нестачі вдавалися до зовнішніх по­зик і використання золотого запасу, який знизився з 2050 т у 1953 р. до 681 т у 1987 р. Зовнішній борг у 1987 р. становив близько 80 млрд. дол. Приблизно стільки ж були винні й СРСР. Країна заборгувала в основному фірмам, банкам за придбану про­мислову і сільськогосподарську продукцію. СРСР надавав кре­дити іншим державам для реалізації продукції свого ВПК. Це були держави соціалістичної системи (В´єтнам, Куба та ін.), але головним чином країни так званого третього світу (Ірак, Сирія, Єгипет, Ангола, Афганістан та ін.), валютна платоспроможність яких була надто низькою. Отже, якщо витрати держбюджету на погашення зовнішньої заборгованості збільшились, то надхо­дження із зовнішніх джерел зменшились.

Таким чином, період 70-х — середини 80-х років позначений наростанням кризи планово-розподільчої системи управління господарством. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції, незважаючи на зниження їх завдань за п´ятирічками; перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку, хоч це не­одноразово декларувалося, звільнитись від збиткових підприємств (їхня частка досягала у 1985 р. 40 % загальної кількості), за­безпечити зниження витрат матеріальних, енергетичних, трудо­вих та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції. Еко­номіка залишалась несприйнятливою до НТП, у результаті чого СРСР "прогледів" другий етап сучасної НТР і технологічно значно відстав від провідних країн Заходу.