Радянський уряд відмовився у 1947 р. від участі у плані Маршалла, спрямованому на економічне відродження Євро­пи, розпочав насадження у Східній Європі відверто комуністич­них урядів і вдався до "соціалістичних перетворень", що ще більше загострило відносини зі США. Країна не тільки поверну­лась до попередньої моделі економіки, а й жила буквально у передвоєнному режимі, що визначило особливості відбудовного періоду в СРСР.

По-перше, це не лише опора на внутрішні ресурси і сили, а й різноманітна допомога іншим країнам "соціалістичного табору".

По-друге, на відміну від Заходу, де відбудова розпочалася зі стабілізації національної валюти, відбудови інфраструктури (доріг, засобів зв’язку та ін.), розвитку сільського господарства та легкої промисловості, потім реконструкції і технічного переозброєння важкої індустрії, в СРСР ставка робилась насамперед на віднов­лення роботи важкої індустрії, на економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. У 1946—1950 pp. на потреби важкої промисловості як основи ВПК було спрямовано 80 % капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієн­тованих на ВПК (електроенергетика, металургія, машинобудуван­ня тощо), але водночас гальмувало та деформувало процес вироб­ництва споживчих товарів і розвитку сільського господарства. Повоєнне село фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7 % загального обсягу асигнувань). Воно було змушене виконувати щонайменше три завдання: забезпечувати потреби промисловості у сировині, вирішувати проблему постачання міст продовольством, виробляти достатню кількість сільськогоспо­дарської продукції для експорту до країн Східної Європи. На­магаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хро­нічної нестачі коштів, офіційна влада практикувала традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорстко­го порядку — кампанія у справі ліквідації і порушення колгосп­ного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському гос­подарстві (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

По-третє, форсування розвитку важкої промисловості й ВПК, як і перед війною, супроводжувалося могутніми мобілізацій­но-пропагандистськими заходами — рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням тощо. Рухом за достроко­ве виконання п´ятирічного плану та за підвищення продуктив­ності праці було охоплено у 1946 р. 80 % робітників і служ­бовців, наприкінці 1948 р. — вже 90 %.

По-четверте, надмірно колосальне, небачене у XX cm. вико­ристання позаекономічного примусу. Репресії не припиня­лись у період війни, а після її закінчення стали наростати. За 1945—1953 pp. кількість в´язнів тільки у таборах і колоніях ГУЛАГу зросла з 1,5 млн. до 2,5 млн. осіб. За деякими оцінками, внаслідок післявоєнної хвилі репресій у тюрмах, таборах, колоніях і на засланні опинилися 5,5—6,5 млн. осіб. Сфера тюремно-табір­ної, по суті, рабської праці, була важливою невід´ємною части­ною радянської економіки. Міністерство внутрішніх справ ста­ло величезним господарським відомством. Руками в´язнів спо­руджувались численні великі об´єкти четвертої і п´ятої п´ятирі­чок в атомній, металургійній, енергетичній промисловості, на транспорті.

По-п´яте, надзвичайне одержавлення економіки. Це, зокре­ма, давало можливість за короткий час мобілізувати значні мате­ріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного місця в інше та концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об´єкта.

Згідно з офіційними даними, уже в 1948 р. обсяг промисло­вого виробництва в СРСР досяг довоєнного рівня.

Успіхам у розвитку індустрії, капітальному будівництві сприя­ли не тільки внутрішні фактори (важка праця людей, концен­трація ресурсів за рахунок "економії" на життєвому рівні народу, сільському господарстві, легкій промисловості та соціальній сфері), а й репарації Німеччини. В цілому вони становили 4,3 млрд. дол., що забезпечило майже половину устаткування для об´єктів про­мисловості, підштовхнуло НТП. Проте за всього свого значення репарації і воєнні трофеї не могли компенсувати відсутності ве­ликих іноземних інвестицій, масштабну допомогу СРСР східноєвро­пейським країнам радянського блоку, Китаю і Кореї.

Значні промислові потужності вивільнила конверсія. У 1946р. частка воєнних витрат знизилась до 24 % (проти 32 % у 1940 p.); чисельність збройних сил у 1945—1948 pp. скороти­лась більш ніж у 3,9 раза: з 11,4 млн. до 2,9 млн. осіб. Проте в 1946р. спад у деяких військових галузях знову змінився підйо­мом. Але навіть за офіційними даними радянської статистики у четвертій п´ятирічці на зміцнення обороноздатності було виді­лено 19,8 % держбюджету (у першій п´ятирічці— 5,4 %, у другій — 12,7 % і за три роки третьої — 26,4 %). Завдяки цьо­му до середини 50-х років у СРСР було закладено основи військо­во-промислового комплексу, який став важливою, пріоритетною частиною економіки.

Село залишалось основним "донором" сталінської економі­ки і одночасно "пасинком" щодо виділення державних ресурсів. Не випадково на початку 50-х років воно тільки наблизилось до довоєнного рівня, хоч за планом четвертої п´ятирічки обсяги його продукції мали перевищувати на 27 %. Середньорічні тем­пи зростання сільськогосподарського виробництва 1950—1953 pp. за офіційними даними становили лише 1,6 %.

Незважаючи на поступове збільшення номінальної, а частко­во і реальної, заробітної плати, навіть у містах рівня життя 1940 р. досягнуто тільки у 1951 p., а рівня 1928 p., який у свою чергу наближався до рівня 1913 р., досягли лише у 1954 р. Вкрай загострилася житлова проблема.

Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало найбільш складний і ресурсномісткий ва­ріант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передба­чав не тільки авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом на максимальне форсування важкої про­мисловості і ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку соці­альної сфери, легкої і харчової промисловості. Реалізація такого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного приму су, а й масових репресій і одночасно формального ухвалення його (курсу) населенням країни. У цей період у СРСР завершилось формування повоєнної командно-адміністративної системи.

Основні терміни і поняття

Індустріальний центр, антигітлерівська коаліція, ленд-ліз, економічна стратегія, сталінська економіка, дотація, команд­но-адміністративна система, евакуація.