Як і раніше, вибір економічної стратегії СРСР визначався політичним курсом, який залежав перш за все від волі Сталі­на, від співвідношення сил правлячої еліти. Він був важливим фактором можливих зарубіжних позик й інвестицій. Ступінь конверсії і обсяг ресурсів, що йшли на розвиток ВПК, рівень еко­номічного співробітництва із західними державами великою мірою визначали масштаби нагромаджень, їх структуру (зокре­ма, частку внутрішніх нагромаджень у ВВП) і ступінь закри­тості (автаркії) радянської економіки.

Війна зблизила СРСР зі світовим товариством, а його відно­сини із західними державами набули партнерського, здавалось, навіть дружнього характеру. Перемога у війні змінила задушли­ву суспільну атмосферу кінця 30-х років і дала імпульс демокра­тичному оновленню радянської системи, надіям на зміни на кра­ще. У суспільній свідомості став потроху зникати страх. Війна навчила людей критично мислити. Для багатьох із них вона ста­ла "відкриттям" Заходу (за кордоном побувало більше 6 млн. осіб у складі діючої армії і ще 5,5 млн. репатріантів), похитнула ідеологічні стереотипи і викликала зацікавленість і симпатію до західної цивілізації.

Реформаторські настрої проникли і в більшовицьку еліту, суттєво оновлену в роки війни. Війна привчила управлінський корпус до ініціативи і відкинула на другий план виявлення "шкід­ників" і "ворогів народу". У роки війни на відміну від інших країн зменшився ступінь централізованого державного регулювання деяких секторів радянської економіки. Як наслідок, у районах, які не були окуповані, дещо зросли доходи сільського населен­ня. Турбота про виживання населення і виконання державних завдань спонукала місцеву владу заохочувати дрібнотоварне ви­робництво. Повернення до мирного життя вимагало або узако­нення, інституціоналізації цих новацій, суттєвої корекції дово­єнної економічної політики, або повернення до попередньої цен­тралізованої моделі економіки з гіпертрофованим військовим сектором (навіть цивільні підприємства мали одночасно і військо­вий профіль, мобілізаційні потужності на випадок війни), суво­рим адміністративно-політичним контролем за діяльністю гос­подарської адміністрації, підприємств і всіх робітників.

Прийнятий у травні 1946 р. Закон про п´ятирічний план відбу­дови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 pp. містив напружені завдання, основним з яких було забезпечити першочергову відбудову і розвиток важкої промисловості та за­лізничного транспорту. Це стало першим кроком на шляху повернення до довоєнної моделі розвитку народного госпо­дарства. Але багато аспектів економічної стратегії ще не зовсім визначились. Завдання четвертої п´ятирічки не виключали де­яких варіантів розвитку в межах централізованої системи пла­нування та управління народним господарством СРСР.

Проте розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західни­ми державами за поділ Європи і початок холодної війни сприя­ли кінцевій перемозі прихильників централізації і розвитку ВПК, за спиною яких стояв Й. Сталін. Цьому ж сприяли і деякі внутрішні фактори: голод 1946 p., який сприяв різкому поси­ленню контролю держави над селом; загострення соціально-еко­номічної ситуації у містах (у тому числі зі скасуванням картко­вої системи і грошовою реформою 1947 p.).