Друга світова війна завдала колосаль­них збитків народному господарству СРСР. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської оку­пації районів виробляла лише 30 % довоєнної продукції (в Украї­ні 26 % довоєнного рівня), сільське господарство — 60 %. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими лише 19 % до­воєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість всьо­го зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд. дол., то майже половина (128 млрд. дол.) із них припадала на СРСР (на Німеччину — 48 млрд. дол.). Витрати СРСР на війну стано­вили 357 млрд. дол., тоді як витрати США — 275 млрд. дол. До величезних воєнних витрат слід додати людські втрати — більше 27 млн. осіб, майже половина з яких були українці (людські втрати України, за різними даними, — 7—15 млн. осіб).

Водночас загальний рівень промислового виробництва у 1945 р. за офіційною радянською статистикою знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за своїми масштабами евакуація. До східних районів РРФСР, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменистану і Киргизії було евакуйовано до 2,6 тис. підприємств (з України вивезено 1 тис. підприємств, понад 4 млн. осіб для забезпечення їхньої роботи), перегнано близько 10 млн. голів худоби, з них 1,5 млн. голів вели­кої. Це сприяло прискореному розвиткові східних районів. За період війни тут було введено в дію 3,5 тис. великих підприємств, особливо швидкими темпами збільшувалось військове виробниц­тво. В результаті індустріальна могутність Уралу виросла у 3,6 ра­за, Західного Сибіру — у 2,8, Поволжя — у 2,4 раза. Частка Украї­ни, наприклад, в обсязі загальносоюзного виробництва впала з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі, незважаючи на бур­хливий розвиток української промисловості, вона вже не змогла повернути собі місця одноосібного лідера, оскільки нові індустрі­альні центри, що виникли за Уралом, розвивалися значно швид­шими темпами.

При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень, її частка у загальному обсязі промислового виробництва зросла у 1945 р. до 74,9 %. Це відбулося, зокрема, за рахунок різкого падіння виробництва і без того слаборозвинених легкої і харчо­вої промисловості. У 1945 р. випуск бавовняних тканин стано­вив лише 41 % від рівня 1940 p., шкіряного взуття — 30, цук­ру — 21 % і т. ін. Таким чином, війна завдала не тільки коло­сальних збитків промисловості, а й змінила її географію, і особ­ливо галузеву структуру. Тому в специфічному розумінні Вели­ку Вітчизняну війну можна розглядати як черговий, надто особ­ливий етап у подальшій індустріалізації СРСР.