Після закінчення Другої світової війни  економіка Японії перебувала у стані розрухи. Кілька міст було практично стерто з лиця землі. За оцінками експертів, довоєнний промис­ловий потенціал країни міг бути відновлений не раніше 2000 р. До того ж для підтримки економічного зростання у країні не було природних ресурсів.

Програму економічної стабілізації Японії було розроблено під керівництвом представника американського капіталу, прези­дента Детройтського банку Дж. Доджа. Головні її складові — встанов­лення бюджетної рівноваги, підвищення податків, обмеження на виплату заробітної плати і банківський кредит, а також девальва­ція єни. Передбачалось реформувати економічну систему, держав­ний устрій, а головне здійснити перехід до ринкової економіки. З цією метою реорганізовано уряд Японії, через який і діяла амери­канська окупаційна адміністрація, здійснюючи "план Доджа".

Земельна реформа 1947—1949 pp. мала буржуазний, анти­феодальний характер — викуп державою поміщицьких земель і продаж її орендарям-селянам. Розміри ділянок обмежувались одним гектаром, а ціна їх в умовах гіперінфляції була надзви­чайно низькою. У результаті реформи виникло більше 400 тис. нових селянських господарств, 80 % всієї орендної землі пере­йшло до селян. Сформувався прошарок вільних дрібних фер­мерів — власників, а поміщики, як клас, перестали існувати. Зрос­ла товарність сільського господарства, почав відроджуватись внутрішній ринок.

У 1947—1948 pp. з метою формування ринкової економіки і розвитку підприємницьких структур було розпущено дзайбацу — холдингові компанії, які тримали акції закритих вертикальних концернів. їхні акції було розпродано серед службовців цих ком­паній. Здійснено демонополізацію і закладено основи конкурент­ної економіки. Законом 1947 р. заборонялись надмірна концент­рація економічної могутності, утворення холдингових компаній, картелів та інших монопольних структур. Введено контроль над злиттям фірм, а взаємне володіння акціями обмежене 25 %.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років за рекомендацією Дж. Доджа було здійснено радикальну бюджетну реформу: вве­дено принцип збалансування статей і бездефіцитності держав­ного бюджету, обмежено надання збитковим підприємствам суб­сидій, грошову емісію взято під контроль, призупинено виплату компенсації військовим заводам за конверсію, здійснено стабілі­зацію заробітної плати, встановлено державний контроль за ціна­ми, впроваджено єдиний фіксований валютний курс. Ці заходи дали змогу придушити інфляцію.

Оборотність єни за поточними операціями частково віднов­лено тільки у 1971 р., а за капітальними операціями обмеження стали зніматися лише в середині 80-х років. До цього часу серед розвинутих країн Японія відзначається найбільшими обмежен­нями за рахунками руху капіталу.

Розроблений Доджем проект збалансованого державного бю­джету передбачав різке збільшення податків (на 62 %). Прове­дена податкова реформа здійснила їх перерозподіл: зменшено податок на корпорації; скасовано податок на надприбуток; збільшено оподаткування трудящих.

Американці створили спеціальний "еквівалентний фонд", кошти якого поповнювались від продажу в Японії американських товарів, що раніше поставлялись у порядку допомоги. Із нього здійснювалось кредитування крупних японських компаній. Під контролем окупаційних властей йшла структурна пере­будова економіки, яка пізніше стала одним із постійно діючих факторів економічного успіху країни. З урахуванням своєї спе­цифіки (відсутність сировини, наявність великого трудового по­тенціалу) Японія створювала багатогалузевий комплекс перероб­них галузей. У центрі його в 50-ті роки були такі базові галузі, як металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування, торговель­ний флот.

У післявоєнний період розвиток японської економіки мав "зовнішньоекономічну орієнтацію". Держава здійснювала конт­роль над всією системою зовнішньоекономічних зв´язків, який тривав 22 роки. 1952 р. прийнято закон, який дозволяв утворен­ня експортних картелей. Держава розподіляла за лімітом кош­ти на оплату імпорту для модернізації промисловості, заохочува­ла імпорт технологій.