У Німеччині протягом 60-х років уповільнювались темпи економічного зростання, а у 1966—1967 pp. настала пер­ша післявоєнна циклічна криза. У зв´язку з цим було прийнято "Закон про підтримку стабільності й економічного зростання", відомий як стабілізаційний закон. Згідно з ним, уряд мав здійснювати активну кон´юнктурну і структурну економічну політику з метою протидії кризовим явищам і прискорення економічного зростання. Закон передбачав планування держав­ного бюджету, державних інвестицій, а також створення спеці­ального "Фонду вирівнювання кон´юнктури". Уряд повинен був проводити антициклічну бюджетну політику, яка передбачала збільшення державних витрат для пожвавлення попиту при по­гіршенні кон´юнктури, і, навпаки, зменшення цих витрат в умо­вах економічного зростання. Можна зазначити, що цей закон по­клав початок переходу в Західній Німеччині від ідеї "вільного ринкового господарства" через теорію "соціального ринкового господарства" до концепції "ринкового господарства з глобаль­ним регулюванням", яка, по суті, являла собою своєрідний син­тез ідей В. Ойкена і Дж.М. Кейнса.

Посилення державного регулювання на макрорівні розпоча­лося з приходом до влади у 1969 р. соціал-демократів. Неокейнсіанська модель ринкового господарства зберігала приватну власність, економічну самостійність підприємців, соціальну за­хищеність населення. Водночас зросла роль держави у регу­люванні економіки. Уряд практикував державне економічне про­грамування, розробку довгострокових цілей і орієнтирів еконо­мічного розвитку на десятиріччя, політику свідомого формування постійного економічного зростання, яка включала в себе елемен­ти довго- і середньострокового прогнозування та планування. Використання кейнсіанських методів управління економікою ФРН сприяло скороченню безробіття і відновленню економічно­го зростання, яке у 1970 р. становило 4 % .

Але і в нових умовах економіка Німеччини зазнавала вели­ких спадів виробництва. Найбільш глибока в історії ФРН криза перевиробництва вразила всі галузі західнонімецької економіки, викликала скорочення валового національного продукту на 5 %, промислового виробництва — на 12,3, внутрішніх приватних інве­стицій в основний капітал — на 18,6 %. Різко зросло число бан­крутств, підскочили показники інфляції. Циклічний спад ви­робництва супроводжувався енергетичною кризою, яка мала світо­вий характер, і структурними кризами деяких галузей промис­ловості. У 1980—1982 pp. економіка ФРН зазнала третьої за післявоєнну історію країни циклічної кризи перевиробництва.

Як і в інших розвинутих капіталістичних країнах, у ФРН на хвилі кризи до влади у 1982 р. прийшов консервативний уряд на чолі з Гельмутом Колем. Відмовившись від кейнсіанських методів регулювання економіки, в основу своєї діяльності уряд поклав монетаристську концепцію пропозиції. Специфіка західно­німецького консерватизму полягала у "пом´якшеному" варіанті консервативної політики за стратегічної лінії, спрямованої на забезпечення прибутку крупного капіталу. В основі економіч­ного зростання 1983—1990 pp. лежали інтенсивні процеси на­громадження, збільшення інвестицій, розширення експорту, який у 1989 р. зріс порівняно з попереднім роком на 10 %. У межах ЄС Німеччина продавала більше 50 % своїх товарів. Відбувся перегляд державних пріоритетів у науково-технічній політиці. Разом з Японією Німеччина до 1990 р. займала провідні по­зиції щодо витрат на науково-дослідницькі й експерименталь­но-конструкторські розробки (НДЕКР). Вона досягла великих успіхів у створенні наукомістких галузей виробництва, а на світо­вому ринку наукомістких товарів обігнала Японію.

На початок 90-х років припав різкий спад динаміки еконо­мічного зростання. Основними причинами були: несприятлива кон´юнктура на ринку збуту, викликана втратою ринку в Східній Європі та СРСР, погіршення конкурентоспроможності національ­них товарів, глобальний спад світової економіки у 1990—1992 pp. Доповнило їх і об´єднання Німеччини 3 жовтня 1990 р. Терито­рія країни збільшилась на 1/3, населення — з 64 до 80 млн. У п´яти нових землях почалась ринкова перебудова, яка вимагала величезних капіталовкладень (у 1991 р. вони становили 140 млрд. марок, у 1992 р. — 152 млрд., у 1993 р. — 182 млрд. марок), що призвело до бюджетного дефіциту, збільшення державного боргу (в 1990 р. він становив 1039 млрд. марок, у 1993 р. — 1850 млрд. марок).

Досвід об´єднання показав, що прискорена інтеграція двох протилежних економічних систем не може дати негайних по­зитивних результатів. Потрібен досить тривалий час, протягом якого будуть здійснюватись трансформаційні процеси, створю­ватись ринкові механізми господарювання. Такий перехідний період є однією з умов проведення глибоких ринкових реформ. Разом з тим, незважаючи на всі негативні тенденції в економіці країни після об´єднання Німеччини, вона залишається однією з провідних країн ЄС. Основні причини динамічного економічно­го розвитку ФРН:

— високий рівень споживацького попиту;

— збільшення зайнятості й заробітної плати;

— розширення німецького внутрішнього ринку за рахунок п´яти нових федеральних земель;

— швидкий розвиток НТП;

— пріоритетний розвиток галузей експортної орієнтації.

Основні терміни і поняття

Корпорація, індексація заробітної плати, інфляція, науко-містке виробництво, інвестиції, емісія, "тетчеризм", рецесія, націоналізація, "голлізм".