Плани Л. Ерхарда спирались на грошову реформу, вільні ціни і підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, метою якої було позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку було оголошено недійсною і замість неї вводилась нова валюта — дойчмарка (німецька марка). Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойч­марки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачува­лись одразу, а решта 20 — через місяць. Пенсії і заробітна плата виплачувались у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установлювався 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожена" друга половина пізніше розблоковувалась: 1/5 суми можна було вилучити, 1/10 — вкласти у цінні папери, а решта 70 % виводились з обігу. Грошові зобов´язання підприємств перераховувались також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готів­ку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва і збуту продукції. Зобов´язання банків та інших установ старої Німеч­чини здебільшого анулювались. Новий емісійний банк — Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними бан­ками, визначаючи розмір обов´язкових грошових резервів.

Через три дні після грошової розпочалась реформа цін, спря­мована на відновлення ринкового механізму їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовувався адміністративний розподіл ресурсів, скасовува­лися нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як пе­редумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін і заробітної плати проводилось поступо­во. Зник "чорний ринок". Магазини заповнились товарами, замість пошуку продуктів люди стали турбуватись про їх вироб­ництво. Інфляції майже не відчувалось. Ціни зросли лише на кілька відсотків приблизно в тій же пропорції, що і заробітна плата. Вже через півроку ціни стабілізувались. Було прийнято закон проти безпідставного завищення цін, друкувались катало­ги доречних цін, які враховували купівельну спроможність спо­живача. Одночасно реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господар­ства важливе значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно трима­ла основні важелі управління економікою. Вважалось, що відпо­відальність за економіку несе одна лише держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства і вимогами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімець­кий уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазна­вали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну і податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази та ін. Особлива роль відводилась дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше поло­вини зайнятого населення. У всіх розвинутих країнах і до сьо­годні дрібний і середній бізнес є одним з основних роботодавців і головним середовищем, де народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був вдвічі вищий 1936 р. До сере­дини 50-х років ФРН вийшла на друге місце після СІЛА за роз­мірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і Німеччина отримала позитивне сальдо торговель­ного та платіжного балансу. А до кінця 60-х років вона стала передовою країною Західної Європи і зайняла друге місце після СІЛА за рівнем промислового виробництва.