Внаслідок Другої світової війни Німеччина опинилась у надзвичайно тяжко­му стані. Країна у 1946 р. виробляла менше половини продукції від рівня 1936 р. До того ж Німеччина мала виплатити репа­рації союзникам у розмірі 20 млрд. дол. Державний борг зріс із 27,2 млрд. марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд. марок у травні 1945 р. Інфляція досягла 600 % довоєнного рівня. Все це вело до натуралізації господарства і продуктообміну. Елементи натур­оплати вводилися навіть на транспорті, у сфері обслуговування тощо.

На тяжкий стан економіки Німеччини, крім воєнної розру­хи, впливав демонтаж оснащення промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав — переможниць у війні 2 серпня 1945 p., a також поділ країни. Існування двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади і німецьких органів самоврядування — дезорганізувало господарське життя країни. Обидві виявились неспроможними забезпечити раціональне ве­дення господарства.

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямова­ну на формування соціальної ринкової економіки і перетворен­ня Німеччини у могутню квітучу державу. Реформи, що привели пізніше до "німецького дива", проводилися за активного сприян­ня США: фінансова допомога (3,12 млрд. дол.) за планом Мар­шалла; об´єднання трьох окупаційних зон (американської, анг­лійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців; допомога у розробці проектів реформи. Натхнен­ником і організатором здійснення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897—1977). Він розпочав проводити її у 1948 р. як директор управління господарства об´єднаних західних зон окупації. Потім у 1949—1963 pp. він був міністром економіки в уряді Аденауера (1949—1963), заступником федерального канц­лера (з 1957р.), канцлером республіки (1963—1966).