За роки Другої світової війни країна втратила 25 % національного багатства,

зменшився обсяг промислової продукції, який у 1946 р. становив 90 % від рівня 1937 р. У результаті війни посилилась залежність Великобританії від США, було втра­чено значну частину ринку, куди все більше проникав амери­канський капітал. Частка Великобританії у світовому капіталі­стичному експорті знизилася з 11,3 % у 1937 р. до 9,8 % у 1947 р.

Лейбористський уряд Клемента Річарда Еттлі намагався відродити економіку країни шляхом поступового підвищення частки державної власності за умови збереження мішаної еко­номіки. Націоналізація значної частини промислових підпри­ємств, на їхню думку, мала створити умови для планування еко­номічного розвитку. Тому вже наприкінці 40-х років було здійсне­но націоналізацію Англійського банку, вугільної і газової промисловості, кількох електростанцій, частини підприємств стале­ливарної промисловості, всього внутрішнього транспорту, теле­графу і радіозв´язку. Держава здійснювала націоналізацію шля­хом викупу підприємств за значно завищеними цінами і гаран­тувала щорічний дохід, який сплачувався від частини прибутку націоналізованих підприємств.

Для здійснення контролю і регулювання капітальних вкла­день у націоналізовані галузі промисловості, контролю за спла­тою компенсації колишнім власникам підприємств було ство­рено Раду національних інвестицій. Контроль за випуском цінних паперів і зобов´язань, регулювання надання позик при­ватним підприємцям, планування діяльності приватнокапіталі­стичних підприємств, стимулювання інвестицій у ті чи інші га­лузі виконував Комітет емісії капіталів. Для погодження діяльності економічних міністерств було введено посаду голов­ного плановика, а для розробки інвестиційного плану — Плано­ве економічне управління. Саме воно розробило річні плани, які являли собою кон´юнктурні прогнози, і чотирирічний план на 1949—1952 pp., який мав забезпечити безкризовий розвиток англійської економіки.

З метою стабілізації післявоєнної економіки Великобрита­нія вжила низку заходів. У 1947 р. було оголошено про прове­дення режиму економії, який зводився до заморожування заробіт­ної плати, доходів, обмеження споживання громадян. Спряму­вання великих капіталовкладень у промисловість сприяло за­гальному зростанню народного господарства країни, зокрема підвищенню продуктивності праці. Уже в 1948 р. промисловість Англії перевищила довоєнний рівень випуску продукції. Резуль­татом виконання прийнятої у 1947 р. чотирирічної програми розвитку сільськогосподарського виробництва стало збільшення випуску продукції. До початку 50-х років в основному вдалося відновити економічний потенціал країни.

Прискореному розвитку економіки Англії у 50-ті роки сприяли науково-технічна революція, удосконалення методів уп­равління, великі капіталовкладення держави у виробництво, структурні зміни у промисловості. Поліпшенню економічного стану країни також сприяли поставки воєнно-стратегічної сировини і виконання військових замовлень США у зв´язку з війною в Кореї. Нагромадження золота і валюти дало змогу урядові лейбористів наприкінці 1950 р. відмовитись від американської допомоги за планом Маршалла.

За темпами розвитку в 50-ті роки Великобританія відставала від решти розвинутих європейських країн. До початку 70-х років від Британської імперії залишились тільки кілька островів у Світовому океані, а сама вона перетворилась у Британську співдружність — міжурядову організацію країн, які раніше до неї входили і визнавали зв´язки з колишньою метрополією. Здо­буття незалежності колоніями поставило перед країною питан­ня участі в європейській інтеграції.

Друга половина 60—70-х років в економіці країни позначена кризовими явищами. Вони тісно пов´язані зі світовою енерге­тичною кризою 1973 p., циклічною кризою 1975 p., і великими витратами лейбористів на соціальні програми. Темпи інфляції досягли до кінця 70-х років 15 % на рік — небаченого до того часу в країні рівня.