Воєнні замовлення під час Другої світової війни, які становили з червня 1940 р. по вересень 1944 р. 175 млрд. дол., були могутнім стимулом до зростання американської промисловості. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла з війни значно міцнішою (національний дохід країни зріс у 2 рази). Цьому спри­яло і державне інвестування галузей промисловості. Так, із 25,8 млрд. дол., вкладених за роки війни у переобладнання про­мисловості США, 17,2 млрд. припадало на державні інвестиції. Після війни на СІЛА припадало 60 % промислової продукції, 2/3 золотого запасу і 1/3 експорту капіталістичного світу. На­явність такого потенціалу дала можливість США до середини 1947 р. швидко й успішно перебудувати свою економіку на ви­пуск мирної продукції.

Основою цієї швидкої перебудови була американська мо­дель економічного розвитку суспільства, в якій значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. У після­воєнні роки роль держави в економічному житті США ще більше зросла. Проте регулювання економіки мало характер впливу на деякі види економічної активності або навіть контролю за ними, але не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за вирішення багатьох економіч­них проблем, пов´язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого — не тільки збереглись, а й дістали подальший розви­ток ринкові відносини. Посилення регулювальних функцій дер­жави виявилося у збільшенні урядових закупівель, наданні суб­сидій приватним фірмам, проведенні сприятливої податкової політики. Відбувалось подальше зростання державного підприєм­ництва. Держава ставала великим власником і все більшою мірою починала займатися виробництвом товарів і послуг.

Одним з перших кроків у галузі державного регулювання в післявоєнний період був виданий американським урядом у 1946 р. "Акт про зайнятість". Він передбачав шляхом еко­номічного регулювання досягти у країні максимальної зайня­тості не тільки людей, а й виробничих ресурсів. У документі підкреслювалось, що федеральний уряд бере на себе відпові­дальність за "застосування всіх практично можливих засобів з координації і використання всіх його планів" з тим, щоб забез­печити "максимум зайнятості й продукції". "Акт" передбачав заходи щодо організації громадських робіт і стимулювання бю­джетної політики, націленої на досягнення зайнятості.

Виданий у тому ж році "Акт про реорганізацію законодав­ства" запровадив подання на початку кожної регулярної сесії Конгресу доповіді президента про економічний стан країни і про заходи економічного регулювання. Доповідь на основі вивчення стану і тенденцій розвитку господарства мав готувати Комітет економічних радників при президентові.

У ній мали знайти відображення чотири напрямки:

1)   наявний рівень зайнятості, виробництва і купівельної спро­можності; необхідний рівень для досягнення максимуму зайня­тості, виробництва і купівельної спроможності;

2) тенденції, що виникли і передбачалися, у цих трьох сфе­рах;

3) економічна програма федерального уряду, умови її вико­нання;

4) рекомендації щодо нового законодавства.

З часів першого виступу перед Конгресом у січні 1947 р. Г. Трумена і до сьогодні доповіді є програмою дій урядів США. їх реалізація уже в 50—60-ті роки створила передумови і меха­нізми для практичного переходу до повного інформаційного ета­пу розвитку.