Важливим фактором розвитку економіки у післявоєнний період стала інте­грація в різних формах. Країни-сусіди з інтенсивним торговим обміном і приблизно зіставним рівнем господарського розвит­ку утворювали зони вільної торгівлі. Наприклад, з 1 січня 1948 р. за рішенням ще 1944 р. урядів Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, які перебували у вигнанні у Лондоні, утворено митний союз (відомий під назвою Бенілюкс). У рамках союзу вже у 1949—1950 pp. було введено обмеження на імпорт промислової продукції, а до середини 50-х років у межах Бенілюксу зняті пе­репони для вільного руху капіталів і міграції робочої сили. За прикладом Бенілюксу у тому ж 1948 р. створено митний союз Франсітал (Франція, Італія). Створення таких союзів вийшло за межі Європи. США і Великобританія у тому ж році ухвалили рішення про міжнародний контроль важкої промисловості Німеч­чини, створили міжнародну адміністрацію, куди ввійшли крім названих ще й представники Франції, Німеччини і країн Бені­люксу. Такі ж економічні союзи виникають і на інших конти­нентах: 1945 р. створено Лігу арабських держав (ЛАД), яка охо­пила 20 країн; 1948 р. — Організацію американських держав (ОАД), до якої увійшли 31 латиноамериканська держава, США і Канада та ін. Таким чином, у світі у другій половині XX ст. міждержавні зв’язки починають переростати в міжнародну еко­номічну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція — це процес господар­сько-політичного об´єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв´язків і поділу праці між національними госпо­дарствами, взаємодія їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. Вона має такі характерні ознаки.

1.  Планомірна зміна структури окремих країн, координація співпраці держав, узгоджена ув´язка асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільне використання науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці.

Створення та удосконалення міжнародної співпраці, що по­глиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

 3. Активізація ролі внутрішньої економічної політики у ство­ренні умов для поглиблення ефективності господарських зв´язків з іншими країнами.

Прикладом найбільш досконалої інтеграції може слугувати поступальний рух розвитку Європейського Союзу, на порядку денному якого стоїть не лише зняття всіх обмежень на торгівлю, а й створення єдиного парламенту і уряду. Відносно країн, що не входять до союзу, всі члени союзу проводять як правило єдину митну політику, створюючи їм менш сприятливі умови.

Промислова продукція ЄС становить 90 % від загальноєвро­пейського виробництва. З 1 січня 1999 р. 11 країн ЄС перейшли до єдиної валюти — евро (крім Великобританії, Бельгії, Швеції і Греції). В ЄС 11 офіційних мов. Провідну роль у цій організації відіграють Німеччина, Франція, Великобританія.

Таким же шляхом іде розвиток міжнародної інтеграції Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА), заснованої у 1992 р. на основі угоди між США, Канадою і Мек­сикою про створення загального північноамериканського рин­ку. Між цими країнами демонтуються не тільки митні бар´єри, НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. У 1994 р. 34 американські держави (всі, за винятком Куби) ви­рішили створити до 2006 р. загальну зону вільної торгівлі. Відбу­вається процес "вирощування" взаємопроникнення великого ка­піталу на всій території Північноамериканського континенту, що дасть можливість домінувати над іншими економічними цент­рами світу (Західною Європою і Японією).

В сучасний період у цьому напрямі активізували свою діяль­ність Організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення сво­го роду Азіатського ринку, йдуть переговори про створення Східно-азіатського економічного співтовариства.

Поглиблення економічної інтеграції веде до необхідності ство­рення наднаціональних органів, здатних координувати зусилля різних країн і формувати механізм для цивілізованого вирішен­ня спірних питань, що дещо обмежує дію національних урядів.

Їхнє завдання — уніфікація правового простору різних країн (пра­вил гри) і координація економічної політики. Завершенням цього процесу має стати створення єдиного уряду і єдиного парламенту.

В ідеалі поки що жоден економічний блок не досяг такого розвитку (найближчий до цього Європейський Союз), тому важли­ву роль продовжують відігравати міжнародні організації. Серед них уже згадані МВФ і МБРР, які намагаються вирішувати і міжнародні економічні проблеми. Крім того, специфічну роль на міжнародній арені відіграють регулярні наради глав високо-розвинутих країн.

Ці країни утворюють кілька "клубів", серед яких найбільш відомий G-7 (або "Велика сімка"). Метою цього об´єднання (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада) є щорічні зустрічі глав держав для обговорення світових валют­них проблем, проблем рівноваги платіжних балансів і питань взаємної торгівлі.

У сучасний період розвитку інтеграції спектр міжнародних економічних організації надзвичайно широкий. Кожна з них вирішує своє коло питань, які стосуються світового ринку, але її рішення має світовий характер. Якщо одна організація вирішує своє коло питань, це є сигналом для початку введення перего­ворів решти. Класичним прикладом є послідовність у вирішенні питань з міжнародної заборгованості. Спочатку та чи інша краї­на домовляється з МВФ, і тільки після цього з нею можуть мати справу країни Паризького, Лондонського клубів, Світовий банк і т. ін. Сам МВФ залежить у прийнятті рішень і у своїх діях від високорозвинутих країн із клубів G-7 або G-10.