Іншою характерною рисою післявоєнного періоду виявилися стійкий розвиток міжнародної торгівлі і розширення по­токів капіталів. Виробництво, базоване на новітніх технологіях, наштовхувалось на вузькість національного ринку при реалі­зації своєї продукції, а тому країни намагалися вивезти її за кордон. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбу­вається не тільки за рахунок розширення експортного вироб­ництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будів­ництва підприємств, здатних створювати ці товари. Посилюєть­ся спеціалізація виробництва, що приводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розташо­вані в різних країнах. Сучасні компанії перетворюються у транс національні корпорації (ТНК). При цьому інвестування наби­рає форми прямих капіталовкладень. Уже наприкінці 80-х років більше 40 % світової торгівлі являли собою, по суті, внутрішньо­виробничі поставки ТНК.

Зростання економічної могутності ТНК значно обмежило діяльність національних урядів. У 2000 р. в світі налічувалось 63 тис. ТНК з річним обсягом продаж більше 100 млн. дол. Кожна з них діяла не менш ніж у шести країнах. Число зарубіжних філій становило 690 тис. ТНК контролювали 1/2 світового про­мислового виробництва, 1/3 міжнародної торгівлі, 4/5 світового банку патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Наприклад, у 1996 р. обіг компанії "Дженерал моторз" склав більше 165 млрд. дол., що вдвоє перевищує ВВП Ізраїлю. Природ­но, що в таких умовах ТНК вимагають від урядів уніфікації пра­вил міжнародної гри; ліквідації перешкод на шляху вивозу то­варів, послуг, капіталу і робочої сили. Особливо цей процес акти­візувався у 80—90-ті роки, коли уніфікація і лібералізація охо­пили всі сектори, які обслуговують діяльність цих міжнародних гігантів.

Проникнення ТНК до інших країн супроводжується разом з тим привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і нових виробничих відносин. За підтримки націо­нальних урядів ламаються соціальні структури традиційних суспільств і міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до "міжнародних стандартів". Побутова культура і цінності в різних регіонах світу стають все більш схожими.

Прискорення цього процесу в сучасних умовах утруднює будів­ництво національних держав. Більшість країн світу, в тому числі Україна, проходять стадію становлення і наступного розвитку державності; водночас високорозвинуті країни уже вийшли за ці межі. Незважаючи на значну відмінність економіки передо­вих країн — СІЛА, Німеччини, Японії, яка доповнюється різни­ми національними і культурними традиціями, у ході подальшо­го розвитку вони стають все більше схожими одна на одну. Цій уніфікації економіки сприяють потужні потоки капіталу між країнами, які вимагають єдиних правил гри.

Для післявоєнного періоду характерне також посилення ідео­логії інтернаціоналізації і консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що все більше вимагав активного обміну між багатьма країнами і уніфікованих правил гри на міжнарод­ному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створю­вало різні умови для експорту або імпорту одного і того ж това­ру, країни перейшли до міжнародних угод. Тому в 1947 р. 23 краї­ни підписали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), спрямовану на упорядкування міжнародної торгівлі і максималь­не зняття (а в ідеалі й повну ліквідацію) митних перешкод та інших обмежень. Це була неурядова організація, де всі учасники користувалися однаковими правилами і в межах якої велись багаторічні та багатосторонні переговори, спрямовані на знижен­ня тарифів і ліквідацію імпортних квот.

Найбільш результативним за своїми наслідками став вось­мий раунд переговорів у 1986 р. (Уругвай, м. Пунта-дель-Еста), де ставилося завдання повної ліквідації бар´єрів у торгівлі тек­стильною продукцією, послугами і створення єдиної системи за­хисту інтелектуальної власності. Це по суті стало практичною реалізацією ідеї про створення єдиного економічного простору у світовому масштабі. Поступово формується єдина світова струк­тура виробництва, що вимагає структурної перебудови національ­них господарств у багатьох країнах світу. Адже зняття наявних нині торгових обмежень і заборона державам субсидувати ви­робництво продукції національних підприємств, сільського гос­подарства багатьох країн призведе до занепаду і скорочення цього виробництва.

Діяльність ГАТТ значно сприяла тому, що в сучасний період тарифи становлять лише 5 % обкладуваного митами імпорту, тоді як у міжвоєнний період вони інколи перевищували 50 %. Складність і масштабність проблем, які постали перед організа­цією, вимагали її реорганізації. У березні 1994 р. було прийнято рішення про перетворення її у Світову організацію торгівлі (СОТ), до якої автоматично увійшли країни — члени ГАТТ. Зміни були викликані необхідністю регулювання не тільки руху товарів, а й послуг, особливою увагою до інтелектуальної власності. Високо-розвинуті країни, що вступили у фазу постіндустріального су­спільства, генерують нові знання, нову інформацію, на які витра­чають великі кошти. Виробники нових інтелектуальних про­дуктів, природно, зацікавлені в тому, щоб окупити свої значні витрати, захистити свої права власності.