25 жовтня (7 листопада) 1917 р. до вла­ди прийшла одна з радикальних партій Росії — РСДРП(б). її економічні завдання були визначені на VI з´їзді партії (1917) і мали характер не соціалістичного будів­ництва, а суспільно-державного втручання у виробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі введення загаль­ної трудової повинності.

До основних заходів цього періоду входили: організація робітничого контролю, націоналізація банків, проведення у жит­тя Декрету про землю, націоналізація промисловості та орга­нізація системи управління нею, введення монополії зовнішньої торгівлі.

На практиці ідея націоналізації поступово зводилась до конфіскації, що негативно позначилось на роботі промислових підприємств, оскільки порушувались господарські зв´язки, утруд­нювалося налагодження контролю в масштабі країни. Незважа­ючи на таке становище, з початку 1918 р. націоналізація про­мисловості на місцях стала набувати характеру масового, сти­хійного і зростаючого конфіскаційного руху. Відсутність досві­ду призводила до того, що інколи усуспільнювались підприєм­ства, до управління якими робітники фактично не були готові, а також малі підприємства, які ставали тягарем для держави. По­ширення набула практика незаконної конфіскації за рішенням фабрично-заводського комітету (фабзавкому) з наступним її за­твердженням державними органами. На цьому фоні відбувало­ся погіршення економічного становища країни.

У власність держави до 1 липня перейшло 513 великих про­мислових підприємств. 28 червня 1918 р. Рада народних комі­сарів (РНК) прийняла Декрет про загальну націоналізацію великої промисловості країни "з метою рішучої боротьби з господарською і виробничою розрухою і для зміцнення диктату­ри робітничого класу та селянської бідноти". В умовах грома­дянської війни розпочалась націоналізація всіх промислових підприємств. До осені 1918 р. промисловість була майже повністю націоналізована.

Декрет про землю, прийнятий на II з´їзді Рад (1917), заклав основи нових аграрних відносин. У ньому поєднувались ради­кальні заходи — скасування приватної власності на землю і пе­редача поміщицьких маєтків, "як і всіх земель удільних, монас­тирських, церковних, із всім живим і мертвим інвентарем" у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів — з визнанням рівноправності всіх форм землекористування (подвірної, хутірської, общинної, артільної) і правом розподілу конфіскованої землі за трудовою або спожив­чою нормами з періодичним переділом.

Націоналізація і розподіл землі проводились на основі Закону про соціалізацію землі (прийнятого ВЦВК 27 січня (9 лютого) 1918 p.), який визначав порядок розподілу і споживчо-трудову норму наділу. У 1917—1919 pp. розподіл проведено у 22 губерні­ях. Землю отримали більше 6 млн. селян. їх звільнили від сплати за оренду землі, від боргів Селянському банку. Докорінної зміни зазнала соціальна структура села: частка заможних селян змен­шилася з 15 до 5 %, середняків — різко зросла (з 20 до 60 %), а кількість бідняків зменшилася з 65 до 35 %. Деякі зразкові гос­подарства не підлягали поділу, а реорганізовувались у дослідні показові форми радянського господарства — радгоспи.

Одночасно з цим було вжито заходів воєнного характеру, що було проявом "зверхреволюційності" на селі. Зокрема, встанов­лено державну монополію на хліб; 27 травня 1918 р. продо­вольчі органи отримали надзвичайні повноваження щодо за­купівлі хліба (їх формування почалось після затвердження де­крету про надання Народному комісаріату продовольства над­звичайних повноважень у боротьбі з сільською буржуазією, яка приховує хлібні запаси і спекулює ними); на основі декрету від 11 червня 1918 p., створено продзагони і комбіди (комітети бідноти), завданням яких було вилучення надлишків хліба за твердими цінами (весною 1918 р. гроші фактично знецінились і хліб фактично вилучали безкоштовно, у кращому випадку — в обмін на промислові товари). Названі заходи сприяли збільшен­ню щоденного вивозу, наприклад з України, продовольства зі 140 вагонів у березні до 400 у червні 1918 р. Вивіз хліба супрово­джувався реквізиціями, насильством над селянами, здійснював­ся терор щодо українського села. Але і в цих умовах В. Ленін ставив питання не про експропріацію куркулів, а лише про при­душення їх контрреволюційних намірів.

У цілому до початку громадянської війни склалась система управління народним господарством: ЦК партії розробляв теоретичні основи діяльності апарату; Раднарком вирішував найбільш важливі питання; народні комісаріати керували окре­мими сторонами народногосподарського життя, їх місцевими органами були відповідні відділи виконкомів Рад; Вища рада народного господарства (ВРНГ) — центр загального управління промисловістю, який здійснював керівництво через свої головні управління, а на місцях — через губернські й міські раднаргос-пи. Підприємство очолювало правління, 2/3 членів якого при­значав місцевий раднаргосп, а 1/3 обиралась на півроку. При цьому домінував галузевий підхід до управління.