Революційні перетворення
25 жовтня (7 листопада) 1917 р. до влади прийшла одна з радикальних партій Росії — РСДРП(б). її економічні завдання були визначені на VI з´їзді партії (1917) і мали характер не соціалістичного будівництва, а суспільно-державного втручання у виробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі введення загальної трудової повинності.
До основних заходів цього періоду входили: організація робітничого контролю, націоналізація банків, проведення у життя Декрету про землю, націоналізація промисловості та організація системи управління нею, введення монополії зовнішньої торгівлі.
На практиці ідея націоналізації поступово зводилась до конфіскації, що негативно позначилось на роботі промислових підприємств, оскільки порушувались господарські зв´язки, утруднювалося налагодження контролю в масштабі країни. Незважаючи на таке становище, з початку 1918 р. націоналізація промисловості на місцях стала набувати характеру масового, стихійного і зростаючого конфіскаційного руху. Відсутність досвіду призводила до того, що інколи усуспільнювались підприємства, до управління якими робітники фактично не були готові, а також малі підприємства, які ставали тягарем для держави. Поширення набула практика незаконної конфіскації за рішенням фабрично-заводського комітету (фабзавкому) з наступним її затвердженням державними органами. На цьому фоні відбувалося погіршення економічного становища країни.
У власність держави до 1 липня перейшло 513 великих промислових підприємств. 28 червня 1918 р. Рада народних комісарів (РНК) прийняла Декрет про загальну націоналізацію великої промисловості країни "з метою рішучої боротьби з господарською і виробничою розрухою і для зміцнення диктатури робітничого класу та селянської бідноти". В умовах громадянської війни розпочалась націоналізація всіх промислових підприємств. До осені 1918 р. промисловість була майже повністю націоналізована.
Декрет про землю, прийнятий на II з´їзді Рад (1917), заклав основи нових аграрних відносин. У ньому поєднувались радикальні заходи — скасування приватної власності на землю і передача поміщицьких маєтків, "як і всіх земель удільних, монастирських, церковних, із всім живим і мертвим інвентарем" у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів — з визнанням рівноправності всіх форм землекористування (подвірної, хутірської, общинної, артільної) і правом розподілу конфіскованої землі за трудовою або споживчою нормами з періодичним переділом.
Націоналізація і розподіл землі проводились на основі Закону про соціалізацію землі (прийнятого ВЦВК 27 січня (9 лютого) 1918 p.), який визначав порядок розподілу і споживчо-трудову норму наділу. У 1917—1919 pp. розподіл проведено у 22 губерніях. Землю отримали більше 6 млн. селян. їх звільнили від сплати за оренду землі, від боргів Селянському банку. Докорінної зміни зазнала соціальна структура села: частка заможних селян зменшилася з 15 до 5 %, середняків — різко зросла (з 20 до 60 %), а кількість бідняків зменшилася з 65 до 35 %. Деякі зразкові господарства не підлягали поділу, а реорганізовувались у дослідні показові форми радянського господарства — радгоспи.
Одночасно з цим було вжито заходів воєнного характеру, що було проявом "зверхреволюційності" на селі. Зокрема, встановлено державну монополію на хліб; 27 травня 1918 р. продовольчі органи отримали надзвичайні повноваження щодо закупівлі хліба (їх формування почалось після затвердження декрету про надання Народному комісаріату продовольства надзвичайних повноважень у боротьбі з сільською буржуазією, яка приховує хлібні запаси і спекулює ними); на основі декрету від 11 червня 1918 p., створено продзагони і комбіди (комітети бідноти), завданням яких було вилучення надлишків хліба за твердими цінами (весною 1918 р. гроші фактично знецінились і хліб фактично вилучали безкоштовно, у кращому випадку — в обмін на промислові товари). Названі заходи сприяли збільшенню щоденного вивозу, наприклад з України, продовольства зі 140 вагонів у березні до 400 у червні 1918 р. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянами, здійснювався терор щодо українського села. Але і в цих умовах В. Ленін ставив питання не про експропріацію куркулів, а лише про придушення їх контрреволюційних намірів.
У цілому до початку громадянської війни склалась система управління народним господарством: ЦК партії розробляв теоретичні основи діяльності апарату; Раднарком вирішував найбільш важливі питання; народні комісаріати керували окремими сторонами народногосподарського життя, їх місцевими органами були відповідні відділи виконкомів Рад; Вища рада народного господарства (ВРНГ) — центр загального управління промисловістю, який здійснював керівництво через свої головні управління, а на місцях — через губернські й міські раднаргос-пи. Підприємство очолювало правління, 2/3 членів якого призначав місцевий раднаргосп, а 1/3 обиралась на півроку. При цьому домінував галузевий підхід до управління.
|
:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія