Загальний рівень французького промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилось на 1/3, обсяг експорту знизився на 50 %. Матеріальний збиток, завданий господарству країни, оці­нювався у 200 млрд. франків. Частково він був компенсований переможеними країнами (головним чином Німеччиною). На ос­нові положень Версальського договору до Франції відійшли про­мислово розвинені області — Ельзас і Лотарингія, на термін до 15 років — вугільна Саарська область (з 1920 р. Саар перебував під управлінням Ліги націй). Разом з іншими територіальними здобутками (частина колоніальних володінь Німеччини), а та­кож великою контрибуцією це створило основу для досить успіш­ного розвитку народного господарства країни у післявоєнний до-кризовий період (1919—1930). Для Франції цього періоду були характерні найбільш високі порівняно з іншими країнами-лідерами (крім СІЛА) темпи економічного зростання. Успішний роз­виток економіки Франції базувався на швидкому зростанні про­мислового сектору, перш за все нових і старих галузей, тісно по­в´язаних з державними військовими замовленнями.

До 1934 р. за допомогою державних субсидій було відновле­но 8 тис. промислових підприємств, побудовано нові заводи, елек­тростанції, залізниці. Значно гіршим залишалось становище у легкій промисловості й сільському господарстві, які не отрима­ли державної підтримки.

У ході стабілізації виникли і стали наростати фінансові труд­нощі. Причиною їх стала окупація разом з Бельгією Рурської області у січні 1923 р. в розрахунку на отримання дешевого ка­м´яного вугілля для французьких металургійних заводів. "Па­сивний опір" німців призвів до призупинення добування вугіл­ля у Рурі, а це, у свою чергу,— до зростання витрат Франції на окупацію Руру. Труднощі спричинили також колоніальні війни у Марокко і Сирії, які вимагали великих коштів і тим самим збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка падав.

Уряд Франції для стабілізації валюти провів фінансову ре­форму. З метою стабілізації бюджету було підвищено непрямі податки, тарифи на залізничний і водний транспорт, скорочено платню державним службовцям і пенсії інвалідам війни. У грудні 1926 р. було проведено девальвацію франка до 1/5 його довоєнної вартості, що сприяло деякій його стабілізації.

Наприкінці 20-х років знову посилюється державне регулю­вання економіки. Для цього створюються спеціальні коорди­наційні органи — Національна економічна рада і Вища заліз­нична рада, до складу якої входили і значні підприємці. Дер­жавний банк "Національний кредит" здійснював розподіл суб­сидій на відновлення і розвиток зруйнованих війною районів. Досить активне втручання держави зумовлювалось не лише не­стійким політичним балансом сил у Європі, а й намаганнями монополій Франції домогтися лідерства на зовнішніх ринках, необхідністю освоєння заново придбаних територій, нестійкою внутрішньополітичною рівновагою під впливом зростання по­пулярності соціалістичних і комуністичних рухів, низкою інших факторів.