Антикризова політика уряду Великобританії
Світова економічна криза (1929—1933) дещо пізніше, ніж в ряді інших країн, але обрушилась і на Великобританію. І хоча спад економічної активності тут був меншим, ніж в інших країнах, удар економічної кризи був відчутним у всіх галузях господарського комплексу. Уже на початку 1930 р. в країні загострилась проблема реалізації, виникли труднощі в отриманні кредитів, почалось швидке падіння цін, масове закриття підприємств і, як наслідок, зростання безробіття. До 1932 р. промислове виробництво скоротилося приблизно на 23 % порівняно з 1929 р. А в окремих галузях падіння було ще більше: виробництво чавуну — на 53 % , суднобудування — у 8 разів. Ціни на сільськогосподарську продукцію впали на 34 % , що призвело до розорення багатьох фермерів. Число безробітних становило 22 % загальної кількості робітників.
На відміну від "Нового курсу" Ф. Рузвельта, уряд Англії не ставив завдання порятунку промисловості або збільшення зайнятості. Єдиною його функцією вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту. Виконуючи передвиборну програму, лейбористський уряд збільшував бюджетні витрати на забезпечення становища широких мас населення, бідних і безробітних, в основному за рахунок посилення податкового пресу на багатих, що призвело до урядової кризи.
Новий уряд приступив до реалізації наміченого Королівською комісією з національної економіки під головуванням великого банкіра Дж. Мея плану економії і раціоналізації бюджетних витрат. Було збільшено прямі та непрямі податки, зменшено заробітну плату державним службовцям і учителям, різко скорочено громадські роботи. Було прийнято Закон про перевірку бідних, який забороняв виплату допомоги у зв´язку з безробіттям особам, які перебувають на утриманні своєї сім´ї. В цілому виплати на випадок безробіття було знижено на 10 %.
Завдяки виконанню заходів, вжитих Королівською Комісією і підтримуваних вітчизняними і зарубіжними банкірами, уряду консерваторів удалося отримати велику зовнішню позику. Уже в серпні 1931 р. більше 100 американських і французьких банків надали позику в розмірі 80 млн. фунтів стерлінгів з метою відновлення платіжного балансу.
Поряд із регулюванням державних витрат уряд Англії проводив й інші заходи щодо оздоровлення економіки країни. Важливим заходом стало скасування у вересні 1931 р. золотого паритету національної валюти, результатом чого стала девальвація фунта. Країни, що входили до стерлінгового блоку (25 держав — країни Скандинавії, Нідерланди, Португалія, Аргентина, Бразилія та ін., включаючи британські колонії та домініони) і встановлювали курс своїх валют на основі курсу англійського фунта, змушені були попрямувати за Великобританією. Крім того, країни стерлінгового блоку передавали свої валютні резерви Великобританії у загальний фонд блоку, що забезпечувало англійцям немалі вигоди від цієї операції. Орієнтуючись на фунт стерлінгів, країни блоку були вимушені закуповувати англійські товари і одночасово постачати до Великобританії переважно сировину і продовольчі товари.
Англія отримала перевагу щодо країн-конкурентів, які зберігали деякий час золотий паритет національних валют (США, Франція, Німеччина, Італія та ін.) за рахунок підвищення цінової конкурентоспроможності своїх товарів. Країни-конкуренти у свою чергу посилили політику протекціонізму. Внаслідок останніх обставин уряд Великобританії також вжив заходів щодо захисту внутрішнього ринку, відмовившись від фритредерства, проводячи політику жорсткого протекціонізму. Встановлені високі платні збори на іноземні товари позитивно відбились на розвитку англійської промисловості, що дало змогу покращити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту.
Застосовані урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, а це сприяло поверненню іноземних вкладів у банки Лондонського Сіті. До квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюджет був збалансований. Стабілізаційного ефекту, на відміну від "Нового курсу" Рузвельта, досягли завдяки використанню наявних у Великобританії переваг у відносинах з іншими країнами, за рахунок попереджувальних кроків на зовнішньому ринку і досить жорсткого внутрішнього економічного курсу. Велику роль відіграла і протекціоністська політика. В результаті уже в 1934 р. політика економії була пом´якшена, про що свідчить зростання заробітної плати, зниження розмірів податків. У 1935 р. було скасовано Закон про перевірку бідних.
Економічне піднесення, що розпочалося у 1934 p., суттєво підкріплювалось державним асигнуванням на розвиток галузей, пов´язаних з виробництвом зброї (автомобілебудування, авіаційна, радіопромислова та ін.). Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до деяких старих галузей економіки (суднобудування, металургія). Але це в принципі не змінило наявних внутрішньогосподарських диспропорцій. Вугільна і текстильна галузі промисловості продовжували зазнавати труднощів.
Посилення конкуренції з боку СІЛА, Японії і Німеччини створювало труднощі на зовнішньому ринку. Німецькі товари витісняли англійські у Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Як і напередодні Першої світової війни, англо-німецька конкуренція в основному виявлялася у сфері експорту товарів, насамперед готових промислових виробів.
Нова економічна криза наприкінці 1937 р. спричинила новий спад виробництва в Англії (за 1938 р. випуск промислової продукції впав на 14 %). З цієї кризи країні вдалося вийти лише завдяки підготовці до нової світової війни, яка вимагала збільшення військового виробництва.
|
:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія