У післявоєнний період англійська економіка, хоч і позбулася німецької конкуренції на світовому ринку, але ще більше відстала від американської. Технічний застій у промис­ловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, відчутні втра­ти торгового флоту і багато інших факторів зумовили довгий період повільного розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 pp. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку були по­слаблені в результаті експансіоністської політики СІЛА. Більше того, Англія виявилась її боржником на 4 млрд. дол.

У післявоєнний період уряд Ллойд Джорджа активно здійсню­вав політику переведення економіки на мирні рейки: прово­дились ліквідація державних контрольних органів, роздержав­лення військового комплексу країни. Але це не привело до ска­сування державного регулювання економіки. До початку 20-х ро­ків у руках держави ще залишалося у 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних про­цесів у 1919 р. було прийнято закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, у результаті чого держава перетво­рилась у єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. уряд прийняв рішення про часткове відновлення конт­ролю над залізницями країни. Розширились і соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. В цілому до 1924 р. було подолано еко­номічний застій.

Проте піднесення спостерігалося в основному в найбільш передових галузях промисловості (хімічній, автомобільній, елек­тротехнічній, авіаційній та ін.). Стагнацією були охоплені старі галузі: суднобудування, металургія, вугледобування, текстильна. Нестача капіталів для модернізації цих галузей була викликана відпливом їх за кордон у пошуках більш високих прибутків, у тому числі й до переможеної країни — Німеччини. Це унемож­ливило перехід англійської промисловості до нових форм ви­робництва — масового, поточного, завдяки яким знижувались витрати, підвищувалась конкурентоспроможність товарів. Особ­ливістю економічного розвитку Великобританії у післявоєн­ний період було те, що втрачаючи лідерство у виробництві то­варів широкого народного вжитку, вона зосередилась на виробниц­тві товарів розкоші. Завдяки цьому країна мала можливість утри­мати прибуткову нішу на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі прискорило витіснення товарів масового вжитку, вироблених у Великобританії, з зовнішніх ринків. Але уряд продовжував до­тримуватись у цілому принципу фритредерства. Крім того, краї на поступово втрачала товарні ринки внаслідок відчутної пере­орієнтації англійського уряду на збереження лідерства Велико­британії у банківській сфері. Так, у 1925 р. уряд провів ревальва­цію англійської валюти за рахунок відновлення золотого стандар­ту фунта стерлінгів. Вартість його прирівнювалась до 4,86 дол., тобто було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами. Хоча цей захід і сприяв зростанню курсу фунта, але подорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловців-експортерів.

Проте стабілізація, що спостерігалася (1924—1928), не при­несла бажаних результатів. Промислове виробництво країни у 1928 р. так і не досягло довоєнного рівня, а за його розмірами Великобританія була відсунута на третє місце у капіталістичному світі. Водночас за допомогою американських і англійських капі­талів Німеччина відновила свою економічну могутність і повер­нулась на друге місце.