Криза розпочалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі та охопила банківську систему, промисловість і сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. викликало ка­тастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищена біржо­вими спекулянтами. Покупці акцій широко користувались по­зиками комерційних банків та інших спеціалізованих установ. Коли курси акцій відірвались від номіналу, почали падати, кре­дитори стали вимагати повернення позик. Спекулянти з метою отримання необхідних засобів почали продавати акції, приско­рюючи цим їх падіння. За період з 1929 по 1933 р. загальна ціна біржових акцій зменшилась у 4,5 раза.

Обвал курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викли­кав паніку в США й у всіх інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних потрясінь прокотилася по всьому Західному світу. Криза набувала всеохопного характеру, але найсильніше вразила США.

Різкий спад виробництва в базових галузях негативно відбився на решті галузей економіки. Всього за роки кризи (1929—1933) зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм, 19 ве­ликих залізничних компаній, збанкрутували 5760 банків. Обсяг зовнішньої торгівлі скоротився в 3,1 раза, внутрішньої — в 2 рази. Криза відкинула економіку до рівня основних показ­ників розвитку 1911 р.

Падіння курсу акцій зачепило від 15 до 20 млн. американців, їхнє матеріальне становище погіршувалось намаганням моно­полістів перекласти кризові труднощі на плечі робітників. Скоро­чення виробництва призвело до зростання безробіття, яке у 1933 р. досягло 17 млн. осіб (1/3 працездатного населення), що становило разом з членами сімей майже половину всього населення. Заро­бітна плата знизилась більше ніж удвічі. Багато хто залишився без житла, виникали "гуверівські містечка", збудовані з ящиків, будівельних відходів на окраїнах міст. Тільки в Нью-Йорку в 1931 р. в такому містечку від голоду померло 3 тис. осіб.

Криза в промисловості переплелася з аграрною. Збір пше­ниці до 1934 р. впав на 36 %, кукурудзи — на 45, а більше 40 % фермерських доходів йшло на погашення заборгованості і по­датків. За роки кризи внаслідок різкого падіння закупівельних цін на продовольчі товари (в середньому на 58 %) за стабільних грошових витрат у вигляді орендної плати, податків і т. ін. відбу­валось постійне скорочення виробництва, що призвело до розо­рення близько 1 млн. (18 %) фермерів, господарства яких були примусово продані за несплату боргів і податків.

Щоб не допускати падіння цін, фермери знищували продук­цію: пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, моло­ко з цистерн виливали у водойми, картопляні й бавовняні поля заливали гасом або заорювали.

Уряд США всіляко намагався пом´якшити наслідки кризи. 3    приходом до влади президента Г. Гувера, на правління якого припали найважчі роки, ще не була розвіяна ілюзорна віра у здатність ринку до саморегулювання. Тому уряд почав застосо­вувати раніше випробувані рецепти боротьби з кризою — посилення політики торгового протекціонізму. З кінця 1931 р. уряд намагався утримати на плаву великі банки, промислові, торго­вельні фірми, транспортні компанії і великі фермерські господарства шляхом державного кредитування. Стало практикува­тись і державне регулювання процесу ціноутворення, що свідчи­ло про деякі зміни у поглядах уряду на природу кризових явищ і на роль держави в системі господарських відносин.