Найбільшим катаклізмом другого десятиліття XX ст. стала Перша світова війна 1914—1918 р. В її орбіту було втягнуто 30 країн з півторамільярдним населенням, що станови­ло 2/3 всього людства. Найбільшою трагедією стали людські жерт­ви — 10 млн. загиблих, 20 млн. поранених і скалічених, більше 10 млн. померлих від голоду і епідемій. Війною було знищено приблизно 1/3 матеріальних цінностей її країн-учасниць.

Війна вимагала концентрації всіх сил усередині кожної краї­ни. Воєнні витрати були надзвичайно великі. Наприклад, кож­ний день війни для Росії в 1914 р. обходився в середньому при­близно в 10 млн. рублів, у 1915 р. — в 24 млн., в 1916 р. — у 40 млн., а в 1917 р. — в 50—65 млн. рублів. На потреби війни було задіяно 86 % промислового потенціалу. Пріоритет нада­вався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави у господарському житті. В цілому війна прискорила процес становлення системи регульованого капіта­лізму. Необхідною умовою продовження війни стало введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійного скоро­чення економічного потенціалу. Тому до завершення війни в 1918 р. практично у всіх країнах склалася яскраво виражена етатистська система господарських відносин.

Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особли­востей національного укладу і соціально-економічних відносин ступінь, форми і методи етатизації у різних країнах були різни­ми. Економіки більшості країн світу переживали потрясіння і нестабільність. Вони залежали від завданих втрат, перемоги чи поразки певної країни у війні, міри мілітаризації й етатизації економіки в роки війни, загального рівня соціально-економічно­го і політичного розвитку.

Період стабілізації 1924—1929 pp. не привів до повного повороту від етатизму до системи вільних ринкових відносин. Викликано це було тим, що у 20-ті роки практично у всіх краї­нах спостерігався об´єктивний процес монополізації економіки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин, що виражалось, зокрема, в поглиб­ленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Версальська уго­да (1918), за якою встановлювався "новий" політичний порядок, у цілому не вирішувала гострих європейських і світових супе­речностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до міліта­ризації, підштовхувала переможені країни до намагань нового територіального й економічного переділу світу. Цим пояснюється збереження досить значних елементів етатизму і в період стабі­лізації.

Світова економічна криза 1929—1933 pp. знову, але вже в мирний час, сприяла посиленню державного втручання у капіта­лістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанській теорії, ідеї якої в дещо іншому ключі були підтри­мані популярними в той час доктринами — італійського корпоративізму, німецького націонал-соціалізму, численними соціалі­стичними концепціями.

Післякризовий період 1934—1939 pp. не позначений відмо­вою від етатизму в більшості розвинених країн, продовжувалася практика 20-х років. Причини цього явища такі. По-перше, в цілому вкрай нестійке післякризове становище національних еко­номік Заходу. По-друге, посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни. По-третє, вплив загалом успішного на той час досвіду централізованого планування та управління еко­номікою СРСР.

Слід також зазначити, що у післявоєнний період посилились взаємозв´язок і взаємозалежність центрів світового капіта­лістичного господарства. Англія і Франція виявились при­в´язаними до СІЛА значними боргами, викликаними ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Япо­нія, Англія, США мали суперечливі інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-який прояв нестабільності в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводив до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням може слугувати економічна криза 1929—1933 pp., що розпочалася в СІЛА і швид­ко охопила все світове господарство. Криза показала, що капі­талізм вільної ринкової конкуренції втратив здатність до само­регулювання, тому необхідна радикальна перебудова економіч­ної системи, впровадження якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму.