Своєрідністю розвитку економіки визначалися і поглинуті Російською та Австро-Угорською імперіями українські землі. На відміну від інших колоній світу українські землі роз­глядались як частина Росії та Австро-Угорщини. Саме тому українська економіка розвивалась наприкінці XIX — на почат­ку XX ст. як частина загальноімперського економічного комп­лексу (в Росії — східноукраїнські землі та Південь, в Австро-Угорщині — західноукраїнські землі). Проте загальні тенденції відносин колоній і метрополій виявлялись у здійсненні еконо­мічної політики щодо українських земель.

Вигідне географічне розташування, природні багатства, деше­ва, але кваліфікована робоча сила тощо стали основою економіч­них інтересів промисловців метрополії (Росії). Це суттєво впли­нуло на структуру і розвиток промислового потенціалу Східної та Південної України. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей приєднаних земель стала економічна криза 1900—1903 pp., яка охопила Російську імперію, як і більшість країн світу. Криза і вихід з неї загострили конкурен­цію та поглибили поляризацію підприємств, змусили буржуазію максимально сконцентрувати й об´єднати сили.

Особливо активно цей процес відбувався в період нового про­мислового підйому 1909—1913 pp. У цей період посилилась концентрація виробництва: на підприємствах України з чисельніс­тю більше 500 осіб працювало понад 54 % усіх робітників.

Незважаючи на колоніальний характер, економічне зростан­ня було характерним і для економіки України. Сприяли цьому такі фактори:

—підвищення купівельної спроможності населення (в ході революції 1905—1907 pp. робітники добились підвищення за­робітної плати на 15 %; вона в середньому становила 238 рублів на рік; селяни — скасування викупних платежів);

—розвиток внутрішнього ринку (торговельний обіг за цей період зріс у 1,5 раза);

—столипінська аграрна реформа, високі врожаї у сільсько­му господарстві у 1909—1913 pp. (за винятком 1911 p.);

—збільшення (особливо на Півдні Україні) товарності сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти до ви­возу зерна на зовнішній ринок, де ціни на хліб зросли на 35 %;

—зростання майже в 2,5 раза міського населення. 

Відбулось утвердження провідної ролі Донбасу не лише в металургії, а й у кам´яновугільній промисловості. Природні ре­сурси України безжалісно експлуатувались у масштабі Росій­ської імперії.

Зі вступом Росії в стадію імперіалізму утвердилось пану­вання монополістичного капіталу й на підприємствах Украї­ни. Значна частина російських синдикатів, які були основною формою монополістичних союзів, підпорядкували собі українські заводи. Такі синдикати, як "Продамет" (1902) у чорній металур­гії, "Трубопродаж" (1902) у трубопрокатному виробництві, "Но-бельмазут" (1903) у нафтовій промисловості, "Цвях" (1903) —-дротяні й цвяхові підприємства та ін., контролювали 80 % україн­ського виробництва продукції. Йшло переливання капіталу з еко­номіки країни в загальноросійську економіку.

В економіку України проникав і капітал інших країн. У вугільній промисловості 63 % основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії — 90 % . Могутній синдикат "Продуголь" (1904), що об´єднував 75 % добування вугілля Донбасу, фактично цілком контролювали французькі інве­стори. Пізніше він встановив контроль над об´єднаннями, які реалізували кам´яне вугілля в Сибіру, Польщі, на Уралі. Це галь­мувало і деформувало економічний розвиток не лише Над­дніпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місце­вий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військо­вих замовлень, вивозилася за кордон.

Характерною рисою української промисловості була її повна підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировинну базу.

Тому закономірно, що у 1913 р. лише 15 % українських про­мислових підприємств виготовляли готову продукцію, а решта давала продукцію для виготовлення такої продукції в Росії. Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те, що на її території був зосередже­ний великий промисловий потенціал (69 % загальноросійського виробництва чавуну, 57 % сталі та 58 % прокату, 20,2 % усієї продукції машинобудування та металургійної продукції), вона все ж залишалася сільськогосподарським регіоном імперії, у якому в селах проживало 80 % населення.

Фактично однобічний, колоніальний, характер мав товаро­обмін. Готові товари, що довозилися з Росії, коштували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. Та й саме регулювання цін за перевезення вантажів залізниця­ми було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України, ніж доставляти її на власній території.

Централізовані капітали Росії спрямовувалися в основному тільки в регіони, які становили економічний інтерес для її про­мисловості, що призвело до нерівномірності розвитку україн­ських регіонів. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Посилювалася спеціалізація промислових районів (Донбас став центром ву­гільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кри­вий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобе­режжя — цукрової).

Більш чітко виражений колоніальний характер мала еконо­міка західноукраїнських земель, що позначилось на її струк­турі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промис­ловості, де колоніальні форми господарювання виявились у низці таких тенденцій, процесів та явищ.

1.  Вищі, ніж у центральних імперських землях, податки, відсутність державної фінансової підтримки, протекціоністська політика щодо австрійських підприємців суттєво підірвали кон­курентоспроможність західноукраїнської промисловості. Окремі галузі краю (цукрова, текстильна, соляна, паперова та ін.) втра­чали свої колишні позиції та занепадали, що гальмувало про­мисловий розвиток західноукраїнських земель.

2.  Перетворення західноукраїнських земель в аграрно-сиро­винний придаток (нафтоозокеритова, лісопильна та борошномель­на галузі) і ринок іноземного збуту. Видобуток нафти за останні ЗО років XIX ст. зріс у 60 разів і досяг 330 тис. т у 1905 p., 33,7 % її перероблялося в Галичині, решта — у центральних австрій­ських землях. До цього стимулювали запроваджені державою низькі мита на вивіз непереробленої нафти та високі — на на­фтопродукти, що вивозились. Практично не мали підтримки інші галузі промислового виробництва, що деформувало економіку за­хідноукраїнських земель. Напередодні Першої світової війни сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїн­ських земель до інших країн. Потреби краю задовольняли пере­важно імпортними промисловими товарами.

3. Відсутність підтримки державою розвитку промисловості

призводила до консервації її кустарно-ремісничого характеру. У 1902 р. понад 94 % промислових підприємств Галичини на­лічували до п´яти робітників (з них 50 % по одному робітни­ку — його власник), на них працювало понад 50 % всього зайня­того у промисловості населення. Великих капіталістичних підприємств у західноукраїнських землях налічувалось всього 220 і на них працювали лише 25% робітників. У сільському господарстві було зайнято близько 90 % населення.

4. Значна залежність промислового розвитку від іноземного капіталу. Наприклад, 3/4 видобутку та переробки нафти контро­лював у цей час англо-німецький концерн. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїн­ських земель (щорічна вирубка 6 млн. м³ лісу), виснаження верхніх покладів озокериту, викачування нафти — 5 % світового видо­бутку.

5.  Орієнтація на дешеву робочу силу і ручну працю, що сприя­ло низькій енергоозброєності західноукраїнської промисловості. Тільки 5,5 % парових двигунів, що функціонували в Австро-Угор­щині, використовувалися на підприємствах Галичини, а на Буко­вині та Закарпатті цей відсоток був ще нижчим.

Таким чином, експлуатація природного потенціалу україн­ських земель метрополіями вела до деформації розвитку еконо­міки, хижацького використання природних ресурсів, загострен­ня соціальних та економічних суперечностей.

Основні терміни і поняття

Колонія, напівколонія, метрополія, аграрно-сировинний прида­ток, протекторат, монокультурний розвиток.