Крім двох основних груп — метрополій і колоній, були так звані залежні краї­ни (напівколонії), політично вільні й формально самостійні, але економічно і фінансово залежні від інших країн. Типовими за­лежними країнами були Китай, Іран (Персія), Османська імперія та ін. Наприклад, величезна колонія Великобританії — Індія — поділялась на дві частини: в одній правління безпосередньо здійснювали англійські представники, а в іншій існувало кілька формально самостійних держав. Залежність Португалії від Ве­ликобританії мала іншу форму: будучи під англійським про­текторатом, Португалія надавала Великобританії торгові пільги, кращі умови для вивозу капіталу і товарів до Португалії та її колоній. Під англійським протекторатом перебували кілька країн Африки і Океанії. Політично вільні, вони мали більше можливостей порівняно з колоніями для виробничого викорис­тання англійських капіталів, розвитку національної економіки, могли самостійно експортувати капітали тощо.

Наприкінці XIX ст. до держав Латинської Америки вивози­ли капітали Великобританія і США, проте частково там збері­гався вплив і колишніх метрополій — Іспанії, Португалії. Краї­ни Латинської Америки експортували до розвинених країн За­ходу продукцію сільського господарства і гірничодобувної промисловості. Це робило їх залежними від ринку збуту й експорту промислових товарів перш за все таких країн, як Великобрита­нія і США. Останні успішно користувалися цією залежністю і вивозили туди капітали переважно у формі державних позик. У 1880 р. аргентинський борг Англії становив 20 млн. фунтів стерлінгів. Разом з тим англійські капітали прискорювали роз­виток промисловості в Аргентині. З 1887 по 1895 р. число про­мислових підприємств у Буенос-Айресі подвоїлося, на них пра­цювало близько 75 тис. робітників. У віддалених районах арген­тинські підприємці займалися в основному дрібною торгівлею або володіли підприємствами напівкустарного типу. У сільсько­му господарстві тривале збереження великого поміщицького зем­леволодіння уповільнювало розвиток ринкових відносин.

Для всіх латиноамериканських країн була характерною су­перечність у розвитку ринку: зарубіжні капітали прискорювали темпи розвитку одних галузей і не зачіпали інших.