Вирішальну роль в експлуатації колоній        стали відігравати монополії країн-метрополій, які захоплювали найважливіші галузі економіки колоній і залежних країн. При цьому свідомо обмежувався розвиток власної промисловості колоній і підтри­мувалися феодальні та патріархальні пережитки. У колоніях велику роль відігравала ручна праця, хоча приплив іноземного капіталу приводив до створення певної кількості механізованих підприємств. Наприклад, у 1854 р. в Калькутті почала діяти пер­ша індійська джутова фабрика, а через два роки в Бомбеї відкрив­ся перший бавовняний завод, заснований купцем-індійцем.

Значення Індії (найбільша колонія Англії) для англійської економіки зростало в міру втрати Англією промислової гегемонії. Приплив англійського капіталу в другій половині XIX ст., пе­реважно у будівництво залізниць і розробку корисних копа­лин, прискорив розвиток ринку в Індії. Стали зростати великі міста — Бомбей, Калькутта. Збільшувалась кількість національ­них промислових підприємств. Організація посередницьких кре­дитних установ (наприклад, англійських керівних агентств) при­вела до появи перших індійських банків.

Метрополії для більш ефективного використання ресурсів колоній, зменшення обсягів перевезень будували тут підприємства первинного обробітку сировини і виробництва окремих видів товарів: з очищення і пресування бавовни, джуту, виробництва фарбників, залізних виробів, будівельних матеріалів, цукру, сухо­фруктів, опіуму, рому, кокосової і соєвої олій, деяких видів про­довольства (рису, пшениці, солонини), обробітку шкіри, цінних порід дерева, міді, срібла і т. ін.

Освоєння глибинних територій колоній привело до будівниц­тва залізничних колій. За їх допомогою підприємці монополій значно збільшували вивіз сировини з глибинних районів. Разом з тим вони сприяли формуванню єдиного внутрішнього рин­ку в колоніях і залежних країнах. Тут помітно прискорився розвиток товарно-грошових відносин (застосування пароплавів прискорило обіг товарів і капіталів), поглибилась криза феодаль­них порядків.

Внаслідок напливу промислових товарів метрополій і свобо­ди торгівлі сімейні та напівсімейні общини, замкнуті, ізольовані від світу, базовані на домашній промисловості, сільському ремеслі й своєрідній комбінації ручного ткацтва, ручного прядіння і руч­ного способу обробітку землі, почали руйнуватися.

У світовий ринок втягувалися нові території, а через нього — у виробництво товарів. Так, у 70-ті роки посилилося завоюван­ня глибинних африканських територій і почалась боротьба за новий поділ Африки між європейськими колонізаторами (Вели­кобританія, Франція, Німеччина, Бельгія). Цей континент вия­вився дуже багатим на природні ресурси — золото, алмази, ко­льорові метали, нафту, вугілля, яких не вистачало різко зроста­ючій промисловості європейських країн. У 1896 р. Англія і Німеч­чина підписали договір про розподіл сфер впливу у Східній Аф­риці. У 1897 p., після Фашодського інциденту, було остаточно розмежовано інтереси Великобританії та Франції в Африці. Бель­гія стала власником великої території в басейні річки Конго.

Таким чином, монополії справляли неоднозначний вплив на колоніальні країни. З одного боку, колонії та залежні країни прорвали коло ізольованості й приєднувались до світового роз­витку капіталізму. Ввіз капіталу у відсталі країни створював основу для розвитку ринку, входження цих країн у механізм єдиного світового господарства. Цей процес мав об´єктивний ха­рактер і згладжував відмінності у розвитку між індустріальни­ми країнами Європи і Північної Америки і відсталими африканськими та азіатськими країнами. З іншого боку, зросла їх за­лежність від промислово розвинутих країн. У світовому госпо­дарстві утвердився поділ праці між метрополіями і колоніями. Капітали вкладали насамперед у галузі, необхідні країнам-метрополіям: добувну промисловість і залізничне будівництво, сільське господарство. Колонізатори орієнтували економіку за­лежних країн на виробництво відповідних товарів. Аграрному сектору економіки нав´язувалася система монокультури, тобто переважне вирощування одного виду сільськогосподарської про­дукції.

Внаслідок такої політики Індія спеціалізувалась на вироб­ництві й вивезенні бавовни, тютюну, цукру, джуту. Єгипет поста­чав тільки бавовну, Бразилія — каучук і каву, Австралія і Нова Зеландія — вовну, Бірма — рис, Конго — каучук, Китай — чай, шовк-сирець і т. ін.