У XIX ст. торговельно-грабіжницькі методи, які провадили в колоніях Ост-Індські компанії (англійська — в 1600— 1858 pp., голландська — в 1602—1798 pp., французька — в 1664— 1770 і в 1785—1793 pp. і т. ін.), заміняються економічними. Го­ловна роль тепер відводиться великим промисловцям, а не тор­говим компаніям. Відповідно змінюється становище й у світовій торгівлі. Значення колоніальних товарів зменшилось, але зросла необхідність у продовольстві, сировині, фарбниках, будівельному лісі, вовні, бавовні — тобто в тих товарах, які були особливо потрібні для європейської промисловості, що розвивалась. Це привело до зміни характеру відносин колоній і метрополій. Ви­никла потреба в експорті товарів до колоній.

У цей період колонії стають аграрно-сировинним придат­ком метрополій, постачальниками сировини і допоміжних ма­теріалів для промисловості, продовольства для зростаючого насе­лення міст. До країн-колоній з метрополій направлялися готові тканини, металовироби, напівфабрикати та інші товари. Напри­клад, у 1870 р. структура індійського експорту складалася на 36 % із бавовни-сирцю, на 21 % — з опіуму, на 12 % — із зерно­вих, на 4 % — із джуту і т. ін. Бавовняні тканини становили всьо­го 2 % , вироби із джуту — 0,5 % експорту Індії. Водночас імпорт країни на 45 % складався із бавовняних тканин, на 8 % із пряжі, на 13 % — із металовиробів (вісьмогайкові рейки для залізниць) і лише на 2 % — із машин, переважно для обробки сировини. Зрозуміло, що 85 % товарів завозилось до Індії з метрополії.