До початку Великих географічних відкриттів наприкінці XV — на початку XVI ст. слово "колонія" означало поселен­ня на чужій території. Колонії ще в давнину використовувались як джерела продуктів і робочої сили для метрополій (Рим, Фіні­кія). У результаті Великих географічних відкриттів починає форму­ватися колоніальна система і слово "колонія" набуває сучасного розуміння. З цього часу "капіталізм", який став панівною соціаль­но-економічною системою, і "колоніалізм", який є важливим прискорювальним фактором капіталізації виробництва, стають нероз­ривними. Колоніальне пограбування і колоніальна торгівля були важливим джерелом первісного нагромадження капіталу.

На завойованих землях-колоніях, що втрачали політичну і економічну самостійність, метрополії насаджували капіталі­стичні відносини. Так відбулося в колоніях Великобританії у Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії і Південній Аф­риці, де місцеве населення не могло протистояти силі колоніза­торів. Основним населенням в утворених після здобуття неза­лежності державах стали переселенці з Європи, корінних жи­телів було або фізично знищено, або загнано до резервацій.

По-іншому колонізація проходила на Сході, де колонізатори не змогли утвердитися абсолютно. В цих країнах вони були в меншості, і намагання змінити структуру суспільства, що скла­лася, в цілому не мали успіху. Головною причиною цього можна вважати багатовікові традиції і стійкість східного суспільства. Колонізація народів Африки та Азії мала свій вплив на їх роз­виток, але втілення тут капіталістичних відносин натрапило на протидію традиційних структур.

У XVI—XVIII ст. у період первісного нагромадження капіта­лу і мануфактурного виробництва колоніальна політика євро­пейських купців і феодалів зводилась головним чином до по­грабування місцевих багатств, вивозу до Європи колоніальних товарів, рослинної і тваринної сировини, а також робочої сили для рабовласницьких господарств Америки (работоргівлю роз­почали в середині XV ст. португальці, продовжили англійці, фран­цузи, голландці, датчани і шведи). Нееквівалентна торгівля з колоніями мала споживацький характер. Наприклад, для іспанців і португальців колонії були перш за все джерелом золота і срібла, яке сприяло прискореному розвитку капіталізму не в цих країнах Голландії та Англії. Голландська та англійська буржуа­зія наживались на поставках товарів до Іспанії, Португалії і їхніх колоній в Азії, Африці, Америці, які пізніше стали об´єктами за­хоплення їх Голландією та Англією.

Промислова революція останньої третини XVIII — середини XIX ст. в європейських країнах змінює роль колоній. Вони пе­ретворюються на ринок промислової сировини для розвинутих країн, а також позбавляють метрополії від конкуренції на зов­нішньому ринку. Разом з тим обмін товарами втягує колоніаль­ні країни у світовий товарний обіг, сприяє соціально-економічно­му розвитку колоній (розвитку місцевої промисловості з пере­робки сировини, транспорту, зв´язку і т. ін.). У колоніальній еко­номічній політиці індустріальних країн центральне місце зай­має вивіз капіталу, який у багато разів перевищує вивіз товарів.

До початку XX ст. на етапі монополістичного капіталізму колоніальні володіння були зосереджені в руках трьох європей­ських держав: Англія — 33,5 млн. км² із населенням 400 млн., Франція — 10,6 млн. і 55 млн. і Німеччина — 3 млн. і 13,3 млн. відповідно. Світ виявився поділеним на метрополії, колонії і залежні країни.