Випереджаючий темп розвитку галузей важкої промисловості сприяв зростанню великих підприємств, які на почат­ку XX ст. стали переважати у структурі промисловості Німеч­чини. За останні 20 років XIX ст. кількість великих підприємств (більше 1000 робітників) у Німеччині зросла в чотири рази. У 1850 р. у кам´яновугільній промисловості в середньому на одну шахту припадало 62 особи, а в 1910 р. — 2131 особа. У мета­лургійній промисловості кількість робітників на одну домну збільшилась в 32 рази, а річна продукція — в 263 рази. Такі зрушення вели до суттєвої концентрації виробництва і капіталу, отже, до їх монополізації.

Процес утворення монополій прискорився на початку XX ст., особливістю його було створення переважно картелів і синди­катів. На початку Першої світової війни число їх у Німеччині досягло 600.

Оскільки промисловість не мала достатніх нагромаджень і потребувала додаткових засобів, великі банки встановили з нею тісні взаємозв´язки: контролювали промислові фірми, яким були надані довгострокові кредити, сприяли їх зміцненню. Значна роль банків у створенні монополій у Німеччині була особливістю мо­нополізації виробництва країни. Відбувались зміни в самій банківській системі. Поряд з концентрацією за інтересами, коли банки об´єднувались для проведення окремих операцій з фінан­сування, з 80-х років більшого поширення набула територіальна концентрація, яка полягала в зосередженні великих комерцій­них банків у Берліні. На початку XX ст. у Німеччині функціо­нувало п´ять могутніх груп, що охоплювали 58 комерційних банків. У них опинився 71 % власного капіталу всіх банків краї­ни. Кожну групу очолював великий комерційний банк — Німець­кий, Дрезденський, Торгово-промисловий, Облікове товариство, Шафгаузенський банківський союз.

Великі комерційні банки на початку XX ст. намагались орга­нізувати і розширити зарубіжні ділові зв´язки. їх зарубіжна діяльність розвивалась у таких напрямках: емісія зарубіжних дер­жавних позик, кредитування експорту та імпорту, підтримка проми­слових підприємств за кордоном. За 12 передвоєнних років вивіз капіталу із Німеччини зріс у 3 рази, тоді як з Англії і Франції — в 1,5 раза. Англія спрямовувала свої капітали головним чином у колонії, Франція — в Росію і країни Європи у формі позикового капіталу. Німеччина, яка не мала значних колоній, рівномірно розподіляла вивіз капіталу між Європою і Америкою. Вона екс­портувала капітал туди, де були сприятливі ринки для німецької промисловості. Причому для німецького капіталізму характер­ним було проникнення і до розвинутих промислових країн.

Концентрація капіталів комерційних банків і посилення їх влади обмежували безпосередні контакти з виробничою сферою і торгівлею Німецького центрального банку. Головний емісійний центр країни зосередився на операціях з регулювання гро­шового обігу, підтримання стабільності національної валюти.

Активна діяльність комерційних банків вплинула також на діяльність бірж. Доручення клієнтів щодо операцій з цінними паперами тепер виконувались банками. На біржу цінні папери потрапляли тільки через банки, які суттєво впливали на форму­вання біржової політики.

З кінця 70-х років в економічній політиці Німеччини відбув­ся поворот від вільної торгівлі до протекціонізму. Високі мита були покликані захистити національного виробника на внут­рішньому ринку і сприяти установленню монопольних цін. З утворенням у 1880 р. Вищої економічної ради, яка займалась виробленням законопроектів і статутів, втручання держави в еко­номічне життя зростало. Проведена у 1896 р. реорганізація тор­гових палат розширила їхню роль у розвитку промисловості й торгівлі. Було прийнято новий торговий статут. Держава стиму­лювала синдикування промисловості.

Проте глибокі диспропорції і суперечності, зумовлені швид­кими темпами розвитку монополістичного капіталізму на не роз­чищеному від докапіталістичних відносин ґрунті, вузькість внут­рішнього ринку (заробітна плата робітників була нижча, ніж в Англії і СІНА), відсутність широких колоніальних володінь (у 12 разів менше ніж у Великобританії, в 5 разів — ніж у Франції), зростання фінансової могутності і нагромадження "надлишко­вого" капіталу штовхали Німеччину до експансії, енергійного проникнення до інших країн і чужих колоній. Розвиваючи "мир­ну" експансію, кайзерівська Німеччина посилено готувалась до переділу світу (колоній). Почалась мілітаризація економіки.

Основні терміни і поняття

Кропери, пеонаж, прогресивний податок, мито, страхова ком­панія, фінансовий капітал, промисловий капітал, контрибу­ція, емісія.