22 монархи і три вільні міста після Франко-прусської війни об´єдналися в Німецьку імперію на чолі з імперато­ром, яким за конституцією 1871 р. міг бути тільки прусський король. Об´єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін (ліквідовано митні бар´єри, введено єдину грошово-фінансову систему, прийнято загальнодержавну систему мір і ваг та ін.) — у країні почався промисловий підйом. Німеччина здійснювала технічне та енергетичне переозброєння промисло­вості. До 90-х років у країні завершилась промислова револю­ція. Вона була дещо запізнілою, але, як і у США, давала низку переваг, зокрема можливість широкого використання передово­го зарубіжного досвіду. Німецька промисловість, особливо важ­ка, будувалась на основі сучасної техніки, тоді як в Англії і Франції наявність численних застарілих підприємств збільшу­вала витрати виробництва. Індустріалізація на новітній техніці та технології сприяла різкому зростанню обсягу випуску про­дукції (насамперед у важкій індустрії), підвищенню продуктив­ності праці, збільшенню розмірів внутрішньої торгівлі.

Важливу роль в економічному піднесенні Німеччини кінця XIX ст. відіграли захоплення Ельзасу і Лотарингії з їх величез­ними запасами залізних руд і сплата 5-мільярдної контрибуції переможеною Францією. Наприкінці 70-х років відкриття То­маса (обезфосфорювання фосфорних руд) перетворило ці покла­ди на головну сировинну базу Німеччини. В цих же районах знаходилась розвинена бавовняна промисловість.

За темпами економічного розвитку, які зросли у 6 разів, Німеч­чина поступалась тільки США (в 9 разів). Високими темпами розвивались галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло у Німеччині військове виробництво, обсяги якого у 1913 р. були в чотири рази більшими, ніж у Франції, яка до цього утри­мувала лідерство.