За ступенем монополізації США суттє­во обігнали Європу, для якої були ха­рактерні картелі й синдикати, що об´єднували десятки відносно невеликих підприємств. У США монополістичний капіталізм, спи­раючись на концентрацію виробництва, цю фазу обминув. Тому тут поведінка монополій — встановлення високих монопольних цін — ставала нестерпною для значної частини населення.

Громадськість США вважала монополізацію галузей промис­ловості неприпустимим порушенням принципу індивідуальної свободи. Під тиском могутньої хвилі антимонополістичного руху фермерів, робітників, дрібної і середньої буржуазії було прийня­то (1890) розроблене сенатором Дж. Шерманом антитрестівське законодавство. Подібні закони потім було прийнято у 27 штатах країни, а в 15 штатах антимонопольні закони навіть включено до конституції. Проте формулювання закону було на­стільки нечітким, що трести легко обходили всі заборони. Юристи-консультанти Рокфеллера у 1899 р. винайшли для "Стан­дарт ойл" нову організаційну форму — холдингову компанію, засновану на володінні контрольним пакетом акцій.

Удосконалив антитрестівське законодавство президент Тео­дор Рузвельт (1901—1909). Було прийнято доповнення до зако­ну Шермана 1901 p., білль про утворення міністерства торгівлі і праці 1903 p., у 1906—1908 pp. — про охорону природних ре­сурсів країни, яку взяла на себе держава. Щоб попередити хи­жацьке використання землі, частину її було передано до держав­ного земельного фонду, який не підлягав відчуженню. Держав­ний земельний фонд зріс більше ніж у 3 рази — з 45 до 150 млн. акрів. Було вжито заходів щодо іригації засушливих земель. Антитрестівське законодавство у 1909 р. знову доповнене зако­ном Мена — Елкіна і тарифною реформою Пейна — Олдріча.

За правління президента Вудро Вільсона (1912—1921) було прийнято тариф, який скасовував протекціонізм. Мита було змен­шено з 42 до 27 % на 900 видів товарів, а на 365 товарів скасова­но взагалі. Високі мита залишились на тютюн, тютюнові вироби і цукор. Наступним важливим кроком В. Вільсона стало вве­дення прогресивного податку на доходи приватних осіб і корпо­рацій.

У 1914 р. у США було прийнято закон Клейтона, за яким профспілки і союзи фермерів не підпадали під дію антитрестівського закону. Створено Федеральну резервну систему (ФРС), яку очолювало Федеральне резервне управління Вашингтона. До системи ФРС увійшло 12 федеральних резервних банків, капітал яких мав утворюватися з надходжень (внесків) національних, промислових і банків штатів. У цей же період було створено Федеральну промислову комісію (ФПК), на яку покладено збирання інформації і притягнення до відповідальності (суду) при­ватних осіб і корпорацій за нечесні методи діяльності. Всі ці заходи започаткували розвиток державно-монополістичного ка­піталізму, коли держава здійснювала регулювальні заходи в еко­номіці, охоплюючи різні її галузі.

Держава надавала підтримку аграрному сектору, перш за все у справі впровадження наукових методів ведення господар­ства, створення його інфраструктури — елеваторів, холодильників (холодильних складів), впровадження різних технічних засобів, які забезпечували збереження сільськогосподарської продукції.

Науковий підхід до ведення господарства виявився в еконо­мічно обґрунтованій спеціалізації сільськогосподарських районів країни: Середній Захід і Каліфорнія, Дакота, Небраска стали ос­новними виробниками пшениці; Айова, Небраска, Канзас — куку­рудзи. Американське зерно мало високу якість і низьку собівар­тість, що вивело країну на перше місце у світі за вивозом зерна.

Зростанню продуктивності праці, технічному оснащенню у фермерському господарстві сприяла концентрація виробницт­ва. Якщо у 1880 р. фермери — власники землі становили 2/3 від загальної кількості фермерів, то в 1910 р. — 1/3. У ході структурної перебудови сільського господарства пріоритетними стали молочне тваринництво, птахівництво, а також галузі, які орієнтувались на міський ринок. Щоб послабити залежність фермерів від капіталу і послуг залізниць (а вони були монополі­зовані), елеваторів, складів, великих оптових магазинів, розпоча­лося створення різних організацій і спілок для захисту фермер­ських інтересів. Появились кооперативні фермерські організації з переробки і продажу продуктів на місцевих ринках.

У 1913 р. фермерство становило 1/3 всього населення. Фер­мерські господарства забезпечували продукцією внутрішній ри­нок і багато поставляли на європейський ринок. їхня продук­тивність праці, яка зросла з 1860 по 1913 р. на 250 %, була знач­но вищою порівняно з європейськими фермерами.