Швидкий розвиток економіки, який розпочався після закінчення Громадянської війни (1861—1865), наприкінці XIX ст. перетворив США в могутню індустріально-аграрну країну.

Основні передумови успіху економічного розвитку СІЛА були такі.

1. Радикальний характер Громадянської війни 1861—1865 pp.

Внаслідок її з´явились такі можливості для капіталістичної господарської діяльності, які не змогли забезпечити буржуазно-де­мократичні революції у жодній з європейських країн: звільнен­ня рабів сприяло швидкому створенню ринку праці; масовий продаж землі державою невеликими ділянками швидко капіта­лізував сільське господарство США.

2.  Сприятливі природно-географічні умови для прискоре­ного розвитку виробництва: наявність могутньої сировинної бази, величезні площі родючих земель, багатство лісових і водних ре­сурсів, благодатний клімат.

3.  Успішна зовнішньоекономічна політика держави, яка забезпечила щорічне з 1861 р. перевищення доходів над держав­ними витратами на 100 млн. дол. У 1890 р. за законом Маккінлі — Олдріча, ухваленим Конгресом, мита було збільшено з 10 % (1861) до 49,5 %. Через 7 років вони зросли до 57 %. Протекціонізм у зовнішній торгівлі доповнювався пільговими умовами для роз­витку промисловості, яка у 1883 р. взагалі не обкладалась по­датками. Митна політика сприяла підвищенню цін всередині країни і зростанню капіталістичного прибутку. Для припливу зарубіжних інвестицій не було перешкод, гарантувалась висока норма прибутку.

4.      Надзвичайно активне використання в економіці США
досягнень другої технічної революції. У країні розпочалась електрифікація промисловості, транспорту, побуту. За рівнем виробництва і використання електроенергії США займали пер­ше місце у світі. Змінилась енергетична база виробництва — пара швидко витіснялась електрикою. У 90-х роках США посідали перше місце за результатами виплавки сталі, виробництва авто­мобілів, добування нафти та інших галузей, які відображали НТП.

У ході індустріалізації широко застосовувалися найновіший науково-технічний досвід європейських країн, досягнення аме­риканської інженерної думки. Практично не було морально за­старілого оснащення, а тому воно не гальмувало економічний розвиток. Це сприяло різкому зростанню продуктивності праці, яка була в 4,5 раза вищою, ніж в англійського робітника. Висо­кий технічний рівень виробництва дав можливість здійснити перехід до масового випуску стандартизованої продукції навіть у старих, традиційних, галузях (взуття, одяг у легкій промисловості, напівфабрикати в харчовій). США також обігнали всі інші країни щодо застосування нових методів раціональної органі­зації виробництва. У США було створено першу у світі промис­лову лабораторію — лабораторію Т. Едісона (1876), яка стала цен­тром винахідництва технічних новинок (щорічно давала до 40 винаходів).

5. Акумуляція у США найбільш, енергійної робочої сили з Європи. 1864 р. у США було ухвалено закон, який стимулював імміграцію. Тільки з 1870 по 1914 р. до США прибуло близько ЗО млн. іммігрантів. У 70—80-х роках серед них була велика кількість кваліфікованих робітників та інженерів з Англії і Німеччини — країн з високим рівнем технічного розвитку, що сприяло передаванню європейського науково-технічного досвіду і зменшувало витрати на підготовку кадрів.

6. Швидке створення інфраструктури, яка забезпечила єдність внутрішнього ринку, міжрайонну і міжгалузеву спеціалі­зацію. Створилися сприятливі умови для індустріалізації Півдня і Заходу. На початку XX ст. залізниці зв´язали між собою всі штати. Було збудовано чотири трансконтинентальні магістралі, які втягнули в економічний обіг продукцію Заходу. На частку США припадало майже 50 % світової довжини залізниць. За­рубіжні капіталовкладення в залізниці США досягли майже 1/3 їхньої вартості. Залізниці, що потіснили всі інші види транс­порту, перетворились у важливий фактор структурних змін в економіці. Вони сприяли зниженню витрат виробництва і зрос­танню продуктивності праці, процесу урбанізації, а також зміцнен­ню позицій американського сільського господарства на світово­му ринку. Завдяки здешевленню товарів США збільшувалась їх конкурентоспроможність. Вже у 1896—1900 pp. США давали 30,1 % світового експорту промислових товарів, а у 1913 р. — 35,8%.

Історико-географічні фактори: віддаленість від Європи і близькість до Південної Америки та територій Далекого Схо­ду. Використовуючи доктрину Монро (1823) та ідею панамери­канізму, США у 1867 р. за 7,2 млн. дол. купили у Росії Аляску. У 1898 р. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. У наступному році США захопили Кубу, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни і частину островів Самоа. США добились виключного права на будівництво Панамського каналу, відірвавши Панаму від Колумбії. США використовували й економічне закабаления, тобто економічне підкорення слабких держав, які при цьому за­лишались формально незалежними.

8. Процес концентрації і монополізації. В останній тре­тині XIX ст. економічний розвиток США переривався рушійни­ми кризами перевиробництва у 1882—1883 і 1893 pp. Лише у 1897 р. після тривалого застою економіка США знову відновила швидкі темпи розвитку. Зазначені економічні кризи були мо­гутнім прискорювачем концентрації виробництва (у 1913 р. 85 % становили підприємства з кількістю 500 і більше робітників) і централізації капіталу (акціонерні товариства у 1913 р. зосере­дили 80 % всіх робітників). Внаслідок криз у США виникли монополістичні об´єднання в промисловості та банківській справі. У 70-і роки XIX ст. монополії в промисловості були перехідним явищем (першою з´явилась у 1872 р. нафтова компанія "Стан­дарт ойл", організатор Дж. Рокфеллер, яка уже в 1879 р. контро­лювала 95 % нафтопереробки в країні). У 80-ті роки монополії помітно посилились і наприкінці 90-х років перетворились в одну з основ господарського життя країни. Найбільш поширена фор­ма монополій в США — трести, на частку яких у 1901 р. припа­дало 3/4 всієї промислової продукції країни. На початку XX ст. у країні уже функціонувало 800 трестів, які об´єднували більше 5 тис. підприємств.

Зрощення трестів з банківськими монополіями вело до ство­рення фінансової олігархії. У ній провідні позиції зайняли дві банківські групи — Моргана і Рокфеллера, навколо яких до 1903 р. об´єдналися 112 банків, залізничних, страхових та інших компаній, а їхній капітал перевищував 22 млрд дол. (56 % ак­ціонерного капіталу країни).