Муніципальна власність і господарство виникли у містах і сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв´язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалась дво­ма основними шляхами: за рахунок державного бюджету (більш поширений у країнах Старого світу) і в результаті націоналі­зації приватних підприємств (переважно у країнах переселен­ського капіталізму). Завершенням цього ланцюжка змін стало утворення монополістичних союзів — монополій як у галузі ви­робництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел). Капіталістична монополія — це об´єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження виробництва та збуту значної части­ни продукції певної галузі, встановлення монопольних цін і за­безпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; більш зрілими — кар­тель, синдикат, трест, концерн.

Причини монополізації такі:

по-перше, зростання мінімальних розмірів капіталів;

по-друге, намагання підприємців одержати максимум прибут­ку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар´єрів для вступу в галузь;

по-третє, надання урядом якій-небудь одній фірмі виключ­них привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, те­лефонних послуг та ін. (природні монополії) у зв´язку з розвит­ком комунального господарства;

по-четверте, розвиток патентного права, різного роду махі­нації і зловживання аж до шантажу і прямого розбою.

Поступово змінювалась роль банків в економіці — з пасив­ного посередника у платежах банк перетворився в активного учасника ринку. Відбувались концентрація і централізація бан­ківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали у про­мисловість, виступаючи вже як організатори виробництва. Фор­мувався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у США, де банки, фінансуючи різні компанії, установ­лювали над ними контроль, підкоряли їх шляхом скуповування акцій, направляли своїх представників у правління трестів, а інко­ли утворювали нові трести. Прикладом може бути діяльність банку Ж. Моргана, під контроль якого підпали величезні корпо­рації в енергетиці й електротехніці ("Дженерал електрик"), те­леграфно-телефонного зв´язку (АТТ), автомобілебудування ("Дже­нерал моторз") та ін. Морган створив першу в світі компанію з мільярдним обігом — "Юнайтед стейтс стіл", під контролем якої опинилось 3/5 американського виробництва сталі. Промисловці часто перетворювались у банкірів. Наприклад, Т. Рокфеллер, на­живши величезні прибутки у нафтовому бізнесі, використав їх для створення "Національного міського банку Нью-Йорка", який став основою сучасного "Чейз Манхеттен бенк".

Із числа найбільш впливових банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу виникла фінансова олігархія.

Зросло значення зовнішньої торгівлі. Зростання масштабів виробництва вимагало розширення ринку. Обсяги міжнародної торгівлі з 1891 по 1910 р. збільшились у 1,5 раза. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв´язків поклало поча­ток формуванню світового господарства як єдиного механізму, який зв´язував усі регіони землі. Важливою ланкою системи ста­ли біржі великих міст світу, які щорічно реєстрували зміни світо­вих цін під впливом світового попиту і пропозиції. Міжнарод­ний обмін перетворювався у необхідну умову подальшого роз­витку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили (еміграція та іммігра­ція), капіталу.

Експорт капіталу здійснювався у різних формах: державні й комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні й комунальні позики набули у Франції, яку називали "світовим лихварем". Крім відсотків, країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд. франків, отрима­ла концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливала на діяльність головного банку країни — Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася у напівколонію країни-кредитора.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Великобританія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд. дол. Франція вивезла 10 млрд. дол., Німеччи­на — 5 млрд., США — 0,5 млрд. Останні ще залишались боржни­ком Європи.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично знищив державну конкуренцію. Вона збереглась на світовому рівні як конкуренція за сфери впливу. Прикладом може бути конкурен­ція двох найбільших електричних компаній світу: американ­ської "Дженерал електрик" і німецької АЕГ. Остання, володію чи капіталом у 1,5 млрд. марок, була величезним підприємством з виробництва різної продукції — від кабелів та ізоляторів до автомобілів і літаючих апаратів. У 1907 р. вони уклали договір про поділ ринків: "Дженерал електрик" отримала для своєї про­дукції ринки США і Канади, АЕГ — Європи і частини Азії. На світовому рівні використовувались будь-які методи заохочення на внутрішньому ринку, аж до промислового шпигунства. Моно­поліям сприяла держава, яка змінювала мита і залізничні тари­фи в їхніх інтересах.

Конкуренція за сферу впливу супроводжувалась територі­альною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьба за тери­торії в Азії, Африці й Тихому океані велась між індустріальни­ми державами — Великобританією, Францією, США, Японією, Бельгією, Голландією, Португалією, Іспанією. За 1884—1900 pp. Англія придбала 3,7 млн. кв. миль з населенням у 57 млн. осіб, Франція — 3,6 млн. і 36 млн., Німеччина — 1 млн. і 16 млн. відпо­відно. До початку XX ст. в основному було завершено територі­альний поділ світу групою держав.

Таким чином, зміни в техніці й технології виробництва і роз­витку продуктивних сил, викликані другою технічною револю­цією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії і вільної конку­ренції до монополістичної стадії. Спочатку епоху структурних інституціональних змін на початку XX ст. визначали поняття "імперіалізм" (від лат. ітрегіит — влада) пізніше поширився термін "монополістичний капіталізм". Прояв і регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 та ін.) сприяли процесу моно­полізації економіки. Розорення дрібних і середніх підприємців у період криз сприяло концентрації і централізації виробництва і капіталу. їх ступінь у країнах був неоднаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації ви­робництва і капіталу набула панівного стану.

На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу — провідне місце за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни — США і Німеччина, значно про­сунулась Японія, тоді як колишні лідери — Англія і Франція відстають. Центр світового економічного розвитку переміщуєть­ся з Європи до Північної Америки. Першою державою світу на довгий час стали Сполучені Штати Америки. У Європі могутній економічний ривок Німеччини дав можливість Бісмарку в 70— 80-ті роки XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим був зумовлений курс на мілітаризацію країни.

Наприкінці XIX ст. в Європі визначились основні контури коаліцій, що протистояли одна одній. їх оформлення заверши­лось на початку XX ст., що привело народи Європи до Першої світової війни.

Основні терміни і поняття 

Імперіалізм, монополістичний капіталізм, акціонерна власність, кооперативна власність, муніципальна власність, пул, конвенція, корнер, ринг, картель, синдикат, трест, кон­церн, концесія, територіальна експансія.