Зростання виробництва у всіх галузях  економіки внаслідок промислового перевороту та індустріалізації сільськогос­подарського виробництва сприяли швидкому розвитку в першій половині XIX ст. внутрішньої і зовнішньої торгівлі. За півстоліття експорт зріс у 3,7 раза, імпорт — у 4 рази. В експорті країни переважали сільськогосподарська сировина (бавовна, шерсть, шкіра) і продовольство, готові вироби становили 12 % вивозу. До половини американського експорту припадало на Англію, яка була головним покупцем бавовни, а із середини XIX ст.— і про­довольства. Доходи від експорту сільськогосподарської продукції забезпечували валютні надходження, необхідні для промислово­го імпорту. У розглядуваний період ще зберігалася залежність американської індустрії і споживчого ринку (особливо півден­них штатів) від ввозу зарубіжних, насамперед англійських, ма­шин, оснащення, промислових товарів, виробництво яких ще не було масово налагоджено у США.

Відбулися зміни в грошовій системі США. Після Війни за незалежність Законом про карбування монет (1792) було введе­но десяткову монетну систему. Перехід до нової системи, якій чинило опір населення, було здійснено лише після Громадян­ської війни, коли відповідно до вказаного закону встановлено біметалічний стандарт. Основним недоліком функціонування як грошей золота і срібла було коливання ринкових цін.

В епоху колонізації кредитні операції були функцією контор або приватних асоціацій, які надавали позики (зазвичай під заста­ву землі) і випускали паперові гроші. У період формування індустрії уже відбувалося становлення капіталістичної кредитної системи.

Революційний конгрес для забезпечення армії під час Війни за незалежність увів податок. Через нестачу твердої валюти уряд США випустив боргові зобов´язання. Окремі штати для підтримки своїх ополчень діяли подібним чином. Участь окремих штатів у грошовому обігу і кредитуванні стала характерною ри­сою розвитку американської банківської системи. Проте де­централізація випуску грошових знаків (емісійної справи) дезорганізовувала економіку щойно створених Сполучених Штатів. З метою організації установи, здатної регулювати випуск гро­шей, Конгрес у 1781 р. видав чартер (документ на право веден­ня банківських операцій) Банку Північної Америки (Філадель­фія). У 1784 р. було організовано Банк Нью-Йорка і Банк Массачусетсу. Створеному за прикладом Англійського банку в 1791 р. Першому банку Сполучених Штатів було надано 20-річ-ний чартер на ведення банківських операцій, і насамперед регу­лювання грошового обігу з метою захисту економіки від інфляції. Тим самим встановлено законодавчий контроль за банківською діяльністю.

Банк Сполучених Штатів був зберігачем фондів федерально­го уряду і міг пред´являти банкноти банкові-емітенту (що здійснює емісію) для розміну їх на золото і срібло. Виконуючи цю функ­цію, він виступав як центральний банк, що регулював кількість грошей в обігу. Це не відповідало інтересам осіб, які обстоювали розширення грошової маси. До завершення 20-річного терміну дії чартеру у 1811 р. Перший банк обслуговував територію всієї країни, створив відділення у всіх великих портових містах, нада­вав кредити, здійснював контроль за функціонуванням банків­ської системи. З призупиненням його дії як центрального бан­ку кількість банків у штатах стала швидко зростати.

Банки штатів знову порушили нормальне функціонування системи грошового обігу, значно збільшивши сукупну пропози­цію грошей в країні. У 1816 р. Другий банк Сполучених Штатів отримав чартер. Він виконував ті ж функції, що й Перший, але політизоване управління ним було недостатньо ефективним.

Таким чином, формування кредитної системи США у першій половині XIX ст. характеризувалось протистоянням прихиль­ників централізації банківської справи і їх опонентів. У реальній банківській практиці це виражалось у розширенні діяльності банків окремих штатів.

Проте, незважаючи на швидкий господарський розвиток у першій половині XIX ст., у соціально-економічній системі США поглиблювалася низка суперечностей, пов´язаних з такими проблемами.

По-перше, питання вибору варіанта економічного розвитку нових основних районів (північні штати відстоювали фермер­ський шлях, південні — плантаторський).

По-друге, збереження рабства і примусової праці в умовах капіталістичної еволюції, сировинна орієнтація експорту і за­лежність від ввозу оснащення із Англії загострили проблему митних тарифів (Південь — за вільну торгівлю, Північ — за за­хист молодої промисловості високими ввізними митами).

По-третє, капіталісти-фабриканти були заінтересовані у роз­витку економіки Півдня як сировинної бази текстильної про­мисловості, яка забезпечувала нагромадження капіталу для бу­дівництва нових підприємств. Водночас для успішного розвитку промислового виробництва на Півночі необхідне було розширен­ня внутрішнього ринку — ринку робочої сили і ринку товарів. Але воно наштовхувалось на перепону збереження рабства. Ра­бовласницька система в аграрному секторі прирікала США на роль сировинного придатка індустріальної Англії. Рабство стало гальмом на шляху економічного розвитку країни.

Для викорінення рабовласницької системи, що стала причи­ною технічного застою і низької продуктивності, були необхідні революційні заходи, оскільки сама собою вона з історичної аре­ни зійти не могла. Це зробила Громадянська війна 1861—1865 pp., яку справедливо називають другою буржуазно-демократичною революцією.

Виявляючи на перших порах нерішучість, уряд Авраама Лінкольна під натиском народних мас, розуміючи необхідність збереження єдиної держави, в 1862 р. став вдаватися до револю­ційних заходів, які виходили за межі Конституції США.

Економічна політика уряду Лінкольна вимагала уведення нових податків на багатіїв, проведення закону про конфіскацію майна бунтівників, прийняття закону про гомстеди (земельні наділи). Опубліковані 22 вересня 1862 р. прокламації проголо­шували знищення з 1 січня 1863 р. рабства без всякого викупу, призов негрів до армії Півночі.

Право придбати на Заході ділянку землі розміром 160 акрів (65 га) за мізерну плату — 10 дол. кожному громадянинові США давав закон про гомстеди. До умов отримання землі входили обов´язкове проживання на ділянці та її обробіток. Після п´яти років земля ставала власністю покупця, яку неможливо було відняти навіть за борги. Такі заходи завоювали симпатії вели­кої маси американців. Акт про гомстеди та скасування рабства у США вводять Лінкольна до кола найвидатніших і прогресив­них буржуазно-демократичних діячів XIX ст.

Наслідком Громадянської війни стала кінцева перемога у країні фермерського, американського, шляху розвитку сіль­ського господарства. Його основні риси: революційне скасу­вання великого землеволодіння, масовий продаж землі держа­вою за невисокими цінами, створення фермерських господарств. Після революції до рук фермерів потрапило 65 млн акрів вільних земель, що прискорило сільськогосподарське виробництво і спри­яло утворенню широкого платоспроможного внутрішнього рин­ку. Таким шляхом пішов також розвиток аграрного сектору в країнах переселенського капіталізму — Канаді, Австралії, Новій Зеландії.

Друга буржуазно-демократична революція розчистила шлях для швидкого розвитку капіталізму в США у всіх галузях еконо­міки. Вона зберегла національну єдність. У 1870 р. США за рівнем розвитку промисловості вийшли на друге місце у світі. У 1880 р. промислова продукція за вартістю у 2,5 раза перевищувала вартість сільськогосподарської продукції, тоді як у 50-ті роки XIX ст. США залишались ще сільськогосподарською країною.

Основні терміни і поняття

Спадкова оренда, емісійна діяльність, Білль про права, тери­торіальна експансія, скватери, патент, протекціоністська політика, технічний прогрес, галузева спеціалізація, планта­ційна рабовласницька система, чартер, біметалічний стан­дарт, податок, "переселенський" капіталізм.