Якщо у Голландії і Англії під впливом внутрішніх факторів і європейського ринку розвивався капіталізм, то у 70-ті роки XVIII ст. Німеччина залишалась фео­дальною державою з домінуванням панщинної системи. Фео­дальна експропріація землі набула великих розмірів. Йшов про­цес обезземелення і зубожіння селян.

Загальне уповільнення економічного розвитку Німеччини в цей період стало причиною відродження кріпацтва. Після Вели­ких географічних відкриттів відбулося переміщення торгових шляхів на Атлантичний океан, почався занепад північно-італійських міст, з якими були тісно пов´язані міста Південної Німеччи­ни. Залишаючись політично роздробленою, Німеччина не могла брати участі у географічних відкриттях, світовій торгівлі, грабу­ванні колоній. Вона не могла також використовувати зовнішніх джерел первісного нагромадження капіталу, що значно послаб­лювало розклад феодалізму і розвиток капіталізму.

До середини XIX ст., з огляду на ці обставини, Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було го­ловною галуззю економіки. В останній третині XVIII ст. при­скорився процес обезземелення селян. Ліквідацію кріпосного права тут на відміну від Франції здійснено поступово "зверху", тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського гос­подарства Німеччини від феодальних пережитків мало вкрай затяжний і половинчастий характер. Особливо яскраво це ви­явилось у Пруссії, найбільш значній і сильній з держав Німеччини. Звідси і назва "прусського" шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Едикт 9 жовтня 1807 р. був першим кроком у проведенні аграрної реформи в Пруссії. Згідно з ним було проголошено зни­щення особистого закріпачення, скасовувалась особиста залежність селян від поміщиків. Селяни отримували право розпоряджатися своїм майном, вільно здійснювати весільні справи і звільнялись від примусової служби у панів як дворові. Едикт вирішив питан­ня, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі — право переходу землі від однієї особи до іншої. Знищувалась відмінність між землями дворян та інших станів. Однак зберігались повинності, пов´язані з земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволялось приєднувати до своїх маєтків селянські ділянки, спустошені під час війни.

Наступним кроком реформ став указ від 14 вересня 1811 р. про регулювання земельно-тяглових відносин селян і поміщиків, призупинення орендного землекористування і закріплення пра­ва власності на землю за селянами, ліквідацію панщини й оброч­них платежів. Практична реалізація указу почалась у 1816 р. Наступний закон 1820 p., який закріпив право власності на зем­лю, надав селянам право викуповувати свої повинності шляхом сплати спочатку 25-кратної суми, а пізніше 18-кратних розмірів річних рентних платежів або поступки поміщикові 1/2 чи 1/3 свого паю. Проте це право поширювалось тільки на двори, що мали коней і упряж. Всі незаможні селяни не отримали землі, перетворившись у батраків.

Тільки незначна частина заможних селян могли придбати землю у власність. Внаслідок цього до середини XIX ст. у руках юнкерства (юнкерське господарство становило більше 100 га) було 60 % усіх земель (Пруссія і Мекленбург). Дрібні господарства, які становили 70 % від загальної кількості, володіли лише 9 % обробленої землі. У німецькому селі з´явилася значна кількість безземельних селян, які посилено експлуатувались як з боку по­міщиків, так і з боку гросбауерів (клас капіталістичних фермерів у північно-західних землях і в Баварії). На південному заході переважали дрібні селянські господарства.

Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство Німеччини у XIX ст. розвивалося досить швидко. Відбулось значне поліпшення агрокультури — введено ба­гатопільну сівозміну, поліпшилась якість обробітку землі. По­сіви зернових доповнились кормовими і технічними культура­ми. У Померанії і Бранденбурзі, де переважали піщані ґрунти, розширились площі під картоплею, яку використовували для ви­робництва спирту — важливого експортного товару країни. За збором картоплі й цукрових буряків Німеччина у другій поло­вині XIX ст. зайняла перше місце у світі. Зміцнення кормової бази сприяло розвитку скотарства, особливо молочного тварин­ництва. У господарствах поміщиків і гросбауерів розпочали широко використовувати сільськогосподарську техніку, міне­ральні добрива. У Німеччині було відкрито поклади калійних солей, що дало поштовх зародженню науки — агрохімії. У 1840 р. Ю. Лібіх опублікував працю, яка й заклала основи науки про мінеральні добрива. Його відкриття порівнювали з винаходом парової і динамо-машини у промисловості. Дуже швидко Німеч­чина стала світовим постачальником мінеральних добрив.

Таким чином, у результаті аграрних перетворень, проведених у Німеччині в першій половині XIX ст., економічна і політич­на міць феодального дворянства не лише збереглась, а й ще більше зросла. Це мало негативні наслідки для всієї соціально-економічної системи країни. Юнкерство зберегло свої панівні позиції у керівництві країною. Державний апарат, офіцерський корпус формувалися із юнкерів. Німецька буржуазія, будучи полі­тично слабкою і неорганізованою силою, пішла на союз із юнкер­ством. Він визначав усю соціально-політичну структуру німець­кого суспільства, надаючи йому мілітаристський, винятково аг­ресивний, реакційний характер. Відсутність більш-менш знач­них капіталовкладень у сільське господарство зробило його не­конкурентоспроможним. У 70-ті роки XIX ст. Німеччина пере­творилась у країну, яка ввозила продукти.

Основні терміни і поняття

Акциз, мито, феодальні повинності, економічна роздробленість, кредит, рента.