Розвиток банківської системи полегшував мобілізацію капіталів, необхідних промисловості. 50-ті роки XIX ст. стали періодом банківського посередництва, закладення основ кредит­ної системи німецького капіталізму. Надзвичайно важливу роль відіграли акціонерні компанії, які після революції 1848—1849 pp. стали зростати як гриби. Всього за наступні 20 років у Пруссії виникло 295 компаній — гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та ін., капітал яких досягав 2,4 млрд. марок. Важливе значення мав приплив іноземного капіталу — бельгійського, голландського, англійського, французького — у про­мисловість Рейнської області.

Особливістю формування кредитної системи країни у XIX ст. стало те, що акціонерні товариства на правах командитних това­риств швидше виникали в столицях малих німецьких держав, де на це не треба було ніякого дозволу. У 30-ті—40-ві роки їх розвиток у великих містах стримувався тим, що для організації товариства вимагалося спеціальне рішення уряду. Проте з утво­ренням Північнонімецького союзу почалося законодавче обме­ження прав місцевих банків на випуск банкнот, посилилась центра­лізація емісійної справи в руках державної кредитної устано­ви — Прусського банку (заснований у 1765 p.), що стало однією з основних умов створення єдиного економічного простору.

Кредитування промисловості й торгівлі до середини XIX ст. здійснювали банківські доми Ротшильда, Шредера, Мендельсона, Блейхредера та ін. На основі них і промислових фірм виникали великі акціонерні банки. Діяльність приватних акціонерних банків мала спеціалізований характер — за галузями економіки й окремими територіями. Наприклад, Шафгаузенський банків­ський союз (1848) зосередив свої операції у Рейнській області і сприяв розвитку гірничозаводських підприємств. Німецький банк (1870) створено за сприяння берлінських і франкфуртських при­ватних банківських фірм. Він здійснював операції в галузі зов­нішньої торгівлі. Дрезденський банк (1872) кредитував хімічну і текстильну промисловість Саксонії.

Інша особливість великих акціонерних банків Німеччини — універсальний характер їх внутрішньої організації. Вони проводили регулярні операції (вклади, облік векселів, позики) поряд з нерегулярними (емісія фондів, торгівля цінними папера­ми). Обмеження їхньої діяльності визначеним колом клієнтів (галузь економіки, територіальний район) давало можливість кон­тролювати потребу в кредиті промислових підприємств, мати інформацію про інші банки. Чітка інформація допомагала про думано визначати характер установчої політики банків, що зро­било їх одними з найбільш надійних і солідних у світі. Уже в цей період практикувалось "об´єднання інтересів": зберігаючи самостійність, об´єднували капітал для проведення фінансових операцій. Починає зливатися банківський і промисловий капі­тал. Великі банки намагались поставити під контроль промис­лові підприємства, яким вони надавали послуги.

У середині XIX ст. в країні набув розвитку іпотечний кре­дит. Прусські земські каси, створені ще наприкінці XVIII ст., які надавали послуги під заставу землі, вже не могли забезпечи­ти потреби в іпотечному кредиті, що зумовило організацію спе­ціальних земельних (іпотечних) банків.