Згадуючи досягнення в розвитку промисловості Англії, слід зазначити, що у XVIII ст. вона була переважно сільсько­господарською державою. Щоб стимулювати розвиток кормової бази і експорт зерна, уряд у 1660 р. увів високі мита на імпорт хліба, худоби, м´яса, із 1689 р. — на пшеницю, що вивозилась, сплачувалась урядова премія у 5 шилінгів за квартер (2,9 л), якщо ціна на неї не перевищувала 48 шилінгів, за винятком неурожайних років. Прийнято закон про осілість для забезпе­чення сільського господарства робочою силою. Відповідно до нього сільськогосподарським робітникам заборонялося самостійно покидати приходи, де вони працювали за наймом. За надлишку робочої сили парафіяльна влада могла її висилати. Така політи­ка сприяла збільшенню вирощування зернових у цілому, в тому числі на експорт. Так, у 1706—1725 pp. експортували 5,4 млн. квартерів; у 1726—1745 pp. — 7 млн.; у 1746—1765 pp.— 9,5 млн. квартерів зерна.

Стабільний розвиток зовнішнього і внутрішнього ринків за­безпечував сільському господарству постійний стимул для удо­сконалення техніки. Результати були особливо відчутні в східних і південно-східних графствах, де методи ведення сільсько­го господарства були значно досконалішими порівняно з ще не обгородженими орними землями східної частини центральних графств і збут значно ускладнювався внаслідок відсутності зруч­них засобів наземного транспорту. Тільки пізніше, коли були збудовані канали і з´явився новий ринок збуту в зв´язку з інду­стріалізацією сусідніх районів — Йоркширу, Чорної Англії і Ланкаширу, огороджування набуло великого поширення і в цен­тральних графствах. Починаючи з 90-х років XVIII ст. прогрес у сільському господарстві визначався його інтенсифікацією. Вве­дено чотирирічну сівозміну, землю почали більш глибоко зорю­вати і мотижити, розпушування ґрунту проводили старанніше і землю очищали від бур´яну.

Створення кормової бази сприяло розведенню овець і вели­кої рогатої худоби. Раніше вівці цінувались переважно за вовну, яку з них отримували, а велика рогата худоба використовува­лась в основному як тяглова сила. Через нестачу кормів частину худоби вирізали, а решта голодувала протягом всієї зими. Тепер навчилися годувати худобу всю зиму без збитку для урожаю: вівчарство і утримування великої рогатої худоби стали прибут­ковим. Якщо середня вага овець, що продавалися у 1710 р. в м. Смітфілді, була 12 кг, а великої рогатої худоби — 167, то у 1795 р. — 36 і 360 кг відповідно.

Застосування нових методів скотарства дало змогу підвищи­ти врожайність зернових. Вперше стало можливим отримання великої кількості органічних добрив як від систематичного випасання овець на ділянках, так і від великої рогатої худоби і свиней, яких відгодовували на фермах.

Удосконалювались і знаряддя праці. Уже в середині XVIII ст. застосовували рядкову сівалку, на початку XIX ст. — залізний плуг.

Але нововведення могли бути здійснені лише за умови вкла­дення в них великого капіталу. Для малих фермерських госпо­дарств вони були недоступні. Піонерами нових технологій у сільському господарстві стали заможні люди, головним чином багаті землевласники. Внаслідок цього технічна революція при­вела до соціальної, яка змінила структуру сільської Англії і сприя­ла подальшому прогресу в техніці.

Особливістю огороджування у XVIII ст. було те, що орні землі перетворювали у пасовиська для овець і відкриті поля, які спільно оброблялися, у великі ферми, де успішно розвивалося зернове і скотарське господарство. Крім того, на основі давніх, узаконе­них звичаями прав було огороджено велику кількість земель, що не оброблялися і використовувалися сільськими мешканцями під пасовища, для вирубування лісу і видобування торфу, а та­кож багато пустирів. Малих фермерів-орендарів в окремих рай­онах Англії поступово зганяли із землі або розоряли орендною платою, яка в 4,5 і навіть у 10 разів перевищувала звичайну. Багато дрібних фригольдерів продавали свої землі у зв´язку з неможливістю конкурувати з удосконаленими методами веден­ня господарства, які застосовували їх багаті сусіди. Високі зе­мельні податки спонукали лендлордів здавати в оренду свої маєт­ки великим фермерам-орендарям на довгий термін (зазвичай на 99 років), які обробляли від 80 га землі та більше. Це призве­ло до загального закріплення ділянок і витіснення орендарів малих ферм. Такі господарства являли собою капіталістичні аг­рарні підприємства, в яких переважно використовувалась най­мана праця, застосовувались удосконалені знаряддя праці, пере­дові агротехнічні прийоми.

Революція в сільському господарстві дала такі результати.

По-перше, збільшилась продуктивність землі, що дало мож­ливість забезпечити міське населення продуктами сільського господарства.

По-друге, утворилася резервна армія пролетарів, цілком "звільнених" від будь-якого зв´язку із землею людей, не прив´я­заних ні до місця, ні до власності. Виник загін вільних робіт­ників, що відповідав вільному капіталу. Початок формуванню ринку робочої сили поклали створення у другій половині XIX ст. бюро при міських органах самоврядування, куди могли зверта­тися особи, які шукали роботу, роботодавці. Біржа праці, яка ко­ординувала ринок праці в масштабах всієї країни, організована на початку XX ст.

По-третє, значно збільшився внутрішній ринок збуту про­мислових товарів. Селянин періоду натурального сільського гос­подарства, що займався домашніми промислами і був відірваний від зовнішнього світу, мав змогу купити дуже мало. Пролетарям звичайно доводилось споживати набагато менше, але все, що вони споживали, вони мусили купувати, що сприяло появі місткого внутрішнього ринку.