Нові явища особливо виразно виявилися у мануфактурному виробництві, яке розвинулось на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Саме поява та функціонування мануфактур впливали на руйнацію старих відносин і заміну їх більш прогресивними — буржуазними. Відхід від землеробства, а також праця у наймах на підприємстві чи підробітки "в лю­дях" перетворювала велику частину населення у пролетаризовану масу, яка сприяла зростанню міст в Україні. У нових товарно-грошових умовах, завдяки розвитку ремесла та торгівлі, містеч­ко давало панові прибуток у 5—10 разів більший, ніж село. Уже у середині XVIII ст. кількість міст і містечок порівняно з XVII ст. зі 100 до 200 зросла в Лівобережній Україні.

Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. У виробництві починають впроваджувати примітивні механізми, які викорис­товували силу води та вітру. Особливу роль відігравало широке запровадження у виробничий процес водяного колеса, що зумо­вило перехід від ручного виробництва до механізованого. На­прикінці XVIII ст. з´явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

В Україні значного розвитку набула у XVIII ст. централізо­вана мануфактура. Тільки в текстильній галузі у другій поло­вині XVIII ст. працювало майже 40 таких мануфактур. Вони були казенними, посесійними, вотчинними та купецькими. До введен­ня кріпацтва у 1783 р. приватні мануфактури Лівобережжя та Слобожанщини використовували вільнонайману працю. Части­ну казенних підприємств держава передавала найбільш умілим, чесним і багатим підприємцям. їм надавались позики на пільго­вих умовах, землі багаті корисними породами і лісами, підне­вільна робоча сила. Указом 1721 р. дозволялося купувати до заводів села і продавати заводи також з людьми. Ця категорія робітників отримала назву посесійних. Появу державних ману­фактур зумовила передусім відсутність значних капіталів у при­ватних осіб. Ці підприємства обслуговували державні, насампе­ред воєнні, потреби. Уже у 1785 р. 57 % їх перейшло до рук приватних підприємців.

Головною підтримкою мануфактурного виробництва були кріпосні порядки. І казенні, і приватні заводи, особливо мета­лургійні, забезпечувались підневільними робітниками. Практику­валась "приписка" до інших мануфактур цілими селами і лише найбільш кваліфіковані робітники, як правило, були найманими.

Виробничу сферу доповнювала значна кількість вотчинних мануфактур, де панщину відпрацьовували панські селяни. Вони переробляли сільськогосподарську сировину, вироблену в само­му маєтку (фільварку).

Таким чином, за своєю економічною природою і характером застосовуваної праці українські мануфактури Лівобережжя у XVIII ст. були кріпосними, змішаними або капіталістичними. На казенних мануфактурах застосовувалась праця державних або посесійних селян, на вотчинних — кріпосних селян. У другій половині XVIII ст. купецькі, а також селянські мануфактури по­чали широко залучати найману працю.