У XVI ст. у країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя, незважаючи на те, що давав меншу частину всієї продукції про­мисловості і сільського господарства. Більшу частину суспіль­ної продукції продовжували виробляти господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Для виникнення та розвитку капіталістичного виробництва необхідні дві умови:

1)   наявність значної маси бідних людей, юридично вільних, позбавлених засобів виробництва та існування і змушених най­матися на роботу до капіталіста;

2) нагромадження в руках невеликої кількості людей грошо­вого багатства, необхідного для створення капіталістичного підприємства.

У західноєвропейських державах ці дві умови до XVI ст. поча­ли лише складатися. Основою виробництва феодального суспіль­ства Західної Європи, незважаючи на порівняно високий рівень його розвитку, продовжувало залишатися дрібне індивідуально-торгове сімейне господарство селянина на селі і ремісника у місті. Засоби виробництва і виготовлений за їх допомогою товар нале­жали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особи селянина від кріпацтва і ремісника — від це­хового порядку і примусу.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для капіталі­стичного виробництва. Історія цього процесу, за висловом К. Маркса, "записана у літопису людства мечем і вогнем". Це була кривава сторінка первісного нагромадження капіталу.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталі­стичного виробництва був процес нагромадження великих гро­шових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином купців і лихварів. Основними джерелами нагромаджен­ня капіталів стали: колоніальні війни, торгівля рабами, пірат­ство, державні позики, податки, система протекціонізму, жорстокі методи поневолення і пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки. Звідси видно, що не лише завдяки працелюбності, енергії і старанню, як вважають більшість західних учених, утвердився клас капіталістів, а й завдяки на­силлю, пограбуванню, доведенню до бідності мільйонів людей.

Таким чином, первісне нагромадження капіталу — це істо­ричний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності та перетворення у бідних продавців своєї робочої сили, що пере­дував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмітною ознакою епохи первісного нагрома­дження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відби­ток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов´язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідовувала територіальну замкнутість і обмеженість фео­дальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

По-друге, найбільш престижна галузь торгівлі — зовнішня торгівля — стимулювала розвиток товарного виробництва і

внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XV ст. пе­ретворилась у центр світової торгівлі, відбувся перехід від серед­ньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

По-третє, розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення у цей період нових форм організації торгового капіталу (тор­гові компанії, акціонерні компанії, біржі та ін.).

По-четверте, паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, з яких лихвар намагався отримати мак­симум грошей, а клієнтом банкіра був купець, у добробуті якого був зацікавлений сам банкір, оскільки його відсоток становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра належали такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Таким чином, в епоху первісного нагрома­дження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які утримували лідерство у торгівлі, ставали європей­ськими банками.

По-п´яте, розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробниц­тва, як сільськогосподарського, так і промислового. З´явились нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких передовсім виступали купці. У сільському господарстві спосте­рігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення се­лян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фер­мерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

По-шосте, відбувалося формування національних держав, що мали економічну основу для об´єднання у вигляді національ­ного внутрішнього ринку, що формувався і пов´язував в єдине ціле окремі райони країни. Замість торговельної політики окре­мих міст формується торговельна політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто захисту вітчизняних купців у їх боротьбі проти зарубіжних конкурентів.

По-сьоме, до кінця епохи первісного нагромадження формуєть­ся перша економічна концепція, яка отримала назву мерканти­лізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти уже говорили про багатство нації, а не окре­мої людини, хоч помилково ототожнювали його з грошима, а гроші — з золотом та сріблом. Саме з цим пов´язана їх вимога до держави проводити політику протекціонізму в інтересах нації.