Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить про те, що у XVI ст. дрібне господарство основних виробників суспільства — ремісника та селянина — вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого само­стійного розвитку. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, воно ставало все більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) у зв´язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем більш продуктивним формам організації виробництва, його підлеглості капіталу.

Найбільш інтенсивного розвитку нові форми організації ви­робництва набули в гірській, металургійній і металообробній галузях, де ремісник не міг за свої кошти придбати шахту, до­менну піч, важкі молоти для обробітку заліза та експлуатувати їх лише за допомогою своєї праці.

На основі поступового підпадання дрібних виробників в еко­номічну залежність від товарного або лихварського капіталу відбувалася організація капіталістичної промисловості. Ступінь і конкретні форми цієї залежності були різні. За часткової за­лежності ремісник, зберігаючи приватну власність на своє госпо­дарство, купував або брав у борг у купця сировину, зобов´язую­чись постачати йому свою продукцію за договірною (раніше обумо­вленою) ціною. Така форма підлеглості та залежності ремісника від купця чи лихваря мала найбільше поширення в Західній Європі у XVI ст.

Ті ремісники, що були вимушені брати у купця в тимчасове користування засоби праці або гроші в борг на їх придбання, май­же повністю перетворювались у найманих робітників, які отриму­вали заробітну плату. Так поступово виникла нова форма промис­лового виробництва — капіталістична домашня промисловість, або розсіяна мануфактура. Тут безпосередній виробник позбавляв­ся права власності на своє господарство і засоби виробництва.

У країнах Західної Європи така форма капіталістичного ви­робництва у XVI ст. набула найбільшого поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, не маючи можливості стати самостійними виробниками, як прави­ло, починали працювати на купця-скупника, тобто фактично ста­вали найманими виробниками. Відтак на селі виникли масиви дрібного, але за своєю сутністю капіталістичного виробництва — тканин із вовни, льону, багатьох видів металевих виробів тощо.

Особливість функціонування розсіяної мануфактури поляга­ла в об´єднанні робітників з поділом праці. Одні з них спеціалі­зувались на виробництві з сировини напівфабрикатів, інші дово­дили ці вироби до кінцевої кондиції. Інколи деякі стадії виго­товлення продукції, наприклад складання годинників, переноси­лись у майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називалися змішаними.

Найбільш розвиненою формою капіталістичного виробницт­ва була централізована мануфактура. У ній існував поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувались на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або майстрів.

У країнах Західної Європи з XVI до останньої третини XVIII ст. мануфактура була провідною формою капіталістично­го виробництва. Об´єднання робітників в одному приміщенні дало можливість провести між ними детальний поділ праці, удоско­налити технологію, робочі інструменти і засоби праці, що підго­тувало перехід до машинної техніки у період промислового пе­ревороту.

Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості та його форми були різними. Найбільш інтенсивно капіталізм розвивався у тих галузях, де спостеріга­лися значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробка, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). Капіталістичне підприємство у цих галузях було в ос­новному невеликим, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії та інших видів зброї працювало більше 100 осіб. Повільніші темпи розвитку капіта­лізму спостерігались у тих галузях, де майже цілком зберігала­ся реміснича техніка (виробництво тканини з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші та ін.).

У XIV—XV ст. ширшого розвитку набули товарно-грошові відносини, з´явились елементи нової, капіталістичної господар­ської системи. Італія першою ступила на цей шлях. Тут склали­ся сприятливі умови для розвитку капіталізму: високий рівень урбанізації Північної і Центральної Італії, підпорядкування села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, торгівлі, фінан­сової справи, орієнтованих не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Багате, зростаюче італійське місто стало базою культури Відродження, світської за своєю природою і загальною спрямованістю.

Залежно від неоднакових умов, які склалися у різних краї­нах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неод­наковим і змінювався за регіонами. Так, Італія, у якій ще у XIV— XVI ст. зародились елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, у XVI ст. втратила своє лідерство і вступила у пері­од занепаду. У середині XVI ст. почали відставати в економічно­му розвитку Німеччина та Іспанія, і на провідні місця за інтен­сивністю капіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

Таким чином, розвиток капіталістичного виробництва у Західній Європі XVI ст. ще не означав швидкого і повного витіс­нення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіта­лістичне виробництво у розглянутий період становило собою тільки уклад, який розвивався у надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин при­скорився завдяки Великим географічним відкриттям.

Основні терміни і поняття

Технологія виробництва, інтенсифікація виробництва, про­дуктивність праці, суспільний поділ праці, товарність ви­робництва, розсіяна мануфактура.