Інтенсивний процес відокремлення ре­месла від сільського господарства при­водив до зосередження в містах маси ремісників, які виготовля­ли товар не тільки на замовлення, а й на продаж. Збільшення кількості постійних жителів сприяло зростанню протоміст і пе­ретворенню їх у міста (гради). На Русі град означав укріплене поселення, огороджене місто. Перші гради з´явились наприкінці V— у першій половині VI ст. Протягом наступних століть ці гради переросли у великі міста. На Русі у IX—X ст. було 25, до часу монголо-татарської навали уже близько 300 міст.

Змінювалась не тільки кількість міст, а й самі міста. Ще у IX—X ст. вони становили собою фортеці. Формування міста як центру ремісників і торговців лише намічалося. Але уже в цей період під його стінами виникали самостійні поселення. Спочат­ку вони не належали до граду, але вже з кінця X ст. перетворю­ються в його частину — посади з ремісничим і торговим насе­ленням, яке в зв´язку з особливостями діяльності жило не на горі, де стоїть фортеця, а внизу — біля річки, на подолі. Укріпле­на частина Києва (дитинець) сягала 90 га, а разом з ремісничо-торговельними посадами — 380 га; дитинець Галича займав по­над 50 га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний (круж­ний) град, перегороддя) перевищувала 200 га.

Соціально-економічне, політичне і культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх жителів були ремісниками різних спеціальностей, які об´єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало горо­дян займалися торгівлею. Міські ринки становили собою водно­час головні площі, на яких вирувало життя. У Києві було вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався на продажу певних то­варів. Через Київ проходив водний шлях "Від варяг до греків". Дніпровським шляхом із Візантії на Русь везли дорогі тканини, книги, ікони, вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні та ювелірні вироби. З північних районів везли по Дніпру ліс, мед, хутро, віск. Велика торгівля здійснювалась також із країнами Поволжя. Постійними були торговельні контакти Русі з Німеччиною, Угор­щиною, Чехією, Польщею.

На Русі купці об´єднувалися в корпорації, що спеціалізува­лися на торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському та інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували торго­вельні двори.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. Використовувалися, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, а в Північно-Західній і в Північно-Східній Русі з XI ст. і західноєвропейські динарії. Близько 990 р. Володимир Святославич викарбував на честь хре­щення Русі перші руські монети: златники й срібники. Але кількість карбованих давньоруських монет була доволі незнач­на, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки були своє­рідними візитними картками названих вище князів, будучи сво­го роду "рекламою" Давньоруської держави та її володарів. Злат­ники й срібники не справили помітного впливу на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.

Великі платіжні операції у Середньовічній Русі забезпечу­вались срібними злитками. На території Давньоруської держа­ви були в обігу злитки різної ваги і виду, але головне значення мали так звана київська гривня (злиток шестигранної форми вагою близько 160 г) і новгородська (паличка-брусок вагою близь­ко 200 г). Як менші одиниці розрахунків відомі ногати, куни, різани, вівериці. Гривня мала 20 ногат чи 50 різан. Вівериця була найменшою одиницею розрахунку.

Монгольська навала завдала значних збитків ремісничому виробництву й торгівлі Русі. Десятки міст було перетворено в руїни, а їх мешканці загинули або потрапили в рабство. Реміс­ників насильно переселяли з руських міст до монгольських улусів. Все це не могло не призвести до різкого падіння продук­тивних сил країни, до втрати багатьох видів ремесла і порушен­ня його зв´язків з ринком. Процес перетворення ремесла у дрібне товарне виробництво уповільнився.