За всіх змін, яких зазнало сільське гос­подарство в період Середньовіччя, його головною галуззю залишалося зернове господарство, оскільки в структурі харчування основну частку становили хлібопродук­ти. Провідне місце належало житу, пшениці, ячменю. їх допов­нювали овес, просо, гречка та інші сільськогосподарські культу­ри. Природно-кліматичні умови визначали різне співвідношен­ня злакових у різних районах країни. Розвивались також город­ництво і садівництво.

Основною формою орного землеробства у всіх областях, засе­лених східними слов´янами, було двопілля. За часів Київської Русі застосовувалися дві системи землеробства — парова і пере­логова. Тільки у XIV—XV ст. почався перехід до трипілля (яро­ве — озиме — пар). Воно пов´язало в єдиний комплекс доско­налі знаряддя землеробської праці, найбільш оптимальний асор­тимент культур і відповідну агротехніку. Врожайність у цей пе­ріод була рівна сам-два. Максимальні врожаї жита і ячменю перевищували сам-чотири — сам-п´ять, вівса — сам-три.

Важливою галуззю, пов´язаною із землеробством, було ско­тарство. Розводили коней, волів, корів, овець, свиней, курей, гу­сей, качок. Князі Ігор і Святослав Олегович (XII ст.) мали "ко­бил стадних 3000, а коней 1000". Водночас смерди були погано забезпечені худобою і кіньми.

Варто зазначити, що землеробство і скотарство в Київській Русі, будучи провідними галузями господарства, досягли такого рівня розвитку, який в основних рисах зберігався і в майбутньо­му. За рівнем сільськогосподарської техніки, ступенем розвит­ку землеробства і набором культур Київська Русь була на тому ж рівні, що й сучасні їй країни Західної Європи. Як і в Європі, неврожайні роки в різних містах Русі у XI—XII ст. призводили до масового голоду, що свідчило про нестійкість цієї галузі. Про­те частина продукції уже виготовлялася на експорт.

Важливу допоміжну роль відігравали мисливство і рибаль­ство. Мисливський промисел задовольняв потреби населення в одязі, взутті, які виготовлялися зі шкіри, хутра не тільки домашніх, а й диких тварин. Крім того, хутром сплачували данину, подат­ки. Рибальство задовольняло зростаючу потребу в пісній їжі, особ­ливо після прийняття християнства з його системою nocTie.j

У VI—IX ст. від сільського господарства відокремилося ре­месло. В епоху Київської Русі відбувався справжній розквіт ремісничого виробництва. За джерелами можна виділити 64 спеціальності: обробка заліза, кольорових металів, дерева, каме­ню, шкіри і пушнини, виготовлення кераміки, ювелірних виробів тощо. Тільки із заліза і сталі староруські майстри виготовляли більше 150 видів різних виробів.

У Київській Русі розвивалося ремісниче виробництво на селі (сільське), що в основному задовольняло потреби землеробів (серпи, заступи, сокири, лемеші тощо), і міське, яке характеризувалося більш високою технікою, виготовляючи, крім вказаних речей, і різні побутові предмети, зброю. Сільські ремісники в основному використовували лиття для виготовлення відносно невеликого асортименту ювелірних виробів (обручки, браслети, підвіски та ін.), у місті ж виконували більш тонкі ювелірні роботи (чеканку, ков­ку, гравірування, воронування, позолоту, скаль, емаль). Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоцінні вироби з перегородчастими емалями: іконки, хрестики, князівські барми, ковки тощо). Виробництво високохудожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у Києві, звідки вони розходи­лись по Русі та за її межами.

Як міське ремесло виділялося виробництво будівельних і оз­доблювальних матеріалів — цегли, черепиці, плитки, які широко використовувались при будівництві церков, будинків та інших споруд. У давньоруську добу тільки в Києві було зведено понад 30 кам´яних церков. До наших днів збереглись у Києві Золоті ворота, Софійський собор з його унікальними мозаїками і фрес­ками, побудований в 1037 р. На початку XII ст. київські столярі збудували великий дерев´яний міст через Дніпро.