Індивідуальна земельна власність зародилась у Київській Русі лише в другій половині XI ст. "Руська правда", складена за Ярослава до 1073 p., ще не знала такого способу власності, тому в "Правді Ярославичів" 1073 р. можна знайти підтвердження наявності особис­того землеволодіння, поки що князівського. Лише у "Розширеній редакції" "Руської правди", що оформилась наприкінці XII — на початку XIII ст., зустрічаємо ясні докази наявності боярсько­го землеволодіння й ведення боярами власного господарства. У літописах перші звістки про князівське землеволодіння дату­ються кінцем XI ст., а боярське — починаючи з XII ст.

Названі документи закріпили також привілеї феодала, ста­новище залежних від нього селян та інших груп населення. Низка статей передбачала покарання за посягання на власність, за ро­зорення межі, за пограбування боярської садиби, за вбивство слуг феодала (тіунів, огнищан та ін.).

"Руська правда" відобразила походження феодальної залеж­ності населення шляхом як економічного, так і позаекономічно­го примусу. Приклад останнього — розорений смерд вимуше­ний був іти в кабалу до світського або церковного феодала (рядовичі й закупи).

У "Правді Ярославичів" показано влаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. Її центр становили палаци князя або боярина, будівлі його наближених, конюшні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати у спадщину. Як правило, вона з´являлася шля­хом приєднання багатими людьми земельних ділянок інших об­щинників, зокрема збіднілих. Інколи таке приєднання здійсню­валося насильницьким шляхом. Таким чином, на Русі вотчин­ники перетворювались у великих землевласників.

Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, цер­ковною. З цього періоду (X—XI ст.) смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк (натуральний) або відпрацьовують барщину. Але в цей період ще значна частина жителів залишались незалежними від бояр. Існу­вала общинна власність, яка переважала у сільському господарстві.