Основою господарства слов´янських земель України було орне землеробство. У землеробстві практикувалася перелогова система, за якої поле використовувалося доти, доки ґрунт залишався родючим. У V—VII ст. вже використовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом і лемешем. Розвивалося тваринництво. Допо­міжну роль у господарстві відігравали полювання, рибальство.

Значного успіху досяг розвиток ремесла. У VII—VIII ст. існу­вали вже спеціалізовані центри з виплавлення заліза біля с Гай­ворон на Південному Бузі, поблизу с. Григорівка на Вінничині, с Рудники на Львівщині. Незважаючи на відсутність сировини кольорових металів, центром бронзоливарного та ювелірного ре­месла вже у VI—VII ст. було Зимівське городище. У басейні Південного Бугу діяв ремісничий центр з видобування вулканіч­ної породи — туфу, з якого виготовляли жорнові камені. Спеці­альні породи каменю, сланець з району Овруча та марганець ви­користовували для виточування пряслиць — тягарців для вере­тен. У VIII ст. слов´янські племена оволоділи гончарним кру­гом. Розвивалися обмін і торгівля.

Протягом VI—VIII ст. у східних слов´ян відбувався інтенсив­ний розклад родоплемінної організації, утворювалися перші те­риторіально-політичні об´єднання — зародки держав. Основ­ною організаційною формою східнослов´янського суспільства по­ступово ставала сільська громада, яка найбільш відома під назвою верв. Виокремлення сім´ї, розвиток приватної власності спричи­нили виникнення майнової нерівності. Влада переходила від пле­мінного зібрання у руки окремих вождів, роль яких поступово зростала. Усі ці явища неминуче вели до виникнення міцної фео­дальної держави східних слов´ян — Київської Русі (IX ст.)

З утворенням держави відбувається становлення системи її взаємовідносин із населенням, яка передбачала виробництво про­дукції, збирання податків, несення військової служби. Проявом встановлення першої форми панування і підлеглості було зби­рання данини на користь держави — так званого полюддя (да­нина з людини). Вона виражала верховне право князя на землю і встановлювала поняття підданства.

Першою спробою регламентувати повинності залежного на­селення стала податкова реформа княгині Ольги, згідно з якою було встановлено "уроки" — норми данини, а також час і місце її збирання в укріплених пунктах — "становищах". Це були пун­кти, де здійснювалася торгівля. Вводилась одиниця обкладання: в одних місцях це був "дим" (сім´я), в інших — "плуг" або "рало", коли обкладося окреме господарство. Декілька "димів" утворю вали "дворище". Дуже рідко використовувалось полюддя. Та­кож було створено устави, що їх застосовували княжі дружинни­ки, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції.

У міру розвитку великого землеволодіння і зміцнення дер­жави форми підлеглості змінювались і диференціювались — в одних випадках данина перетворювалася у подать, яка вилуча­лась на користь князя, держави; в інших — у феодальну ренту, яка сплачувалася феодалу.

Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існува­ла як така аж до князювання Володимира Святославича. Але й у його часи власність на землю залишалася колективною. Земля належала панівному класу загалом, князеві з дружиною й бояра­ми, переважна більшість яких теж входили до дружини.