В еволюції рабовласницького способу виробництва у Стародавньому Римі (виник у 754—753 pp. до н. є.) слід виді­лити такі періоди: ранній Рим (VIII—VI ст. до н. є.) — період розкладу родового ладу; VI—II ст. до н. є. — період республіки; II—І ст. до н. є. — І—II ст. н. є. — період розквіту Римської імперії; III—IV ст. н. є. — період кризи і розкладу античної еко­номічної системи.

У період раннього Риму виникла сусідська община і зросло соціальне розшарування. Велике значення для руйнації родово­го ладу мали реформи царя Сервія Туллія (579—535 pp. до н. е.). Всю римську територію було розподілено на 21 трибу (округу) — 4 міських і 17 сільських. Як і Солон в Афінах, Сервій Туллій увів цензовий принцип поділу населення Риму на 6 май­нових розрядів. На основі майнового цензу комплектувалось військо. По суті ці реформи створили новий державний устрій. Настав період республіки. Рим у цей час — місто-держава по­дібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, він не вклю­чав їх до складу римського поліса.

У Стародавньому Римі земля належала або знатним патри­ціанським родам, або плебеям, але частина її (агер публікує) була власністю міста-держави, вважалася загальною. її можна було займати, вносячи до казни орендну плату. Спочатку плебеї не мали такого права, що зумовило їх довгу, протягом VI—III ст. до н. е., боротьбу за допуск до агер публікус, за знищення позич­кового відсотка, за політичне рівноправ´я, а також проти борго­вого рабства. Щоб послабити боротьбу за землю, Рим почав за­сновувати на завойованих землях колонії, роздаючи там землі плебеям. У V ст. до н. є. було засновано 10, у IV ст. до н. є. — 15 колоній.

Заснування колоній у V ст. до н. є. супроводжувалося част­ковим задоволенням вимог плебеїв. "Закони XII таблиць" за­кріпили приватну власність, рабство, зменшили позичковий відсо­ток до 8 % у рік, водночас заборонивши шлюби між патриціями і плебеями. У IV ст. до н. є. плебс здобув ще низку перемог. У 367 р. до н. є. закон Ліцінія і Секстія заборонив володіти більш ніж 500 югерами землі (югер — 0,25 га). Можна думати, що йшло­ся про допуск плебеїв до агер публікус, але в реальному житті такою можливістю користувалася лише плебейська верхівка. У 326 р. до н. є. за законом Петелія було скасовано боргову каба­лу для римських громадян і членів їхніх сімей. У рабів можна було перетворювати переважно військовополонених. До кінця III ст. до н. є. плебеї домоглися і політичної рівноправності з патриціями. В результаті перемог плебсу Рим до початку III ст. перетворився на громадянську общину — цивітас, аналогічну грецькому полісу.

Розвиток сільського господарства у VI—III ст. до н. є. спри­яв активізації ремесла і торгівлі. У виробництві використовува­ли як залізо, так і бронзу. Найбільш поширеним із ремесел було керамічне: виготовлялися посуд, тара, водопровідні труби, чере­пиця, цегла і т. ін. Активізувалися торгові контакти. Торгу­вали предметами розкоші, залізом, металевими виробами, керамі­кою, хлібом, вином, маслиновим маслом. Найбільшими торговель­ними центрами були Сиракузи, Тарент, Популонія, Адрія, Спіна. Але центром торгового життя залишався Рим. Для торгівлі тут виділявся кожний дев´ятий день, який називався "нундіни" (де­в´ятий). Один раз на рік організовувались ярмарки, куди при­їжджали жителі сусідніх міст. Ярмарки приурочували до вели­ких релігійних свят і проводили поблизу святинь.

Потреби торгівлі викликали появу карбованої монети. В Римі перші монети відливались у формах: це були мідні злитки ва­гою 273 г, без зображень (так званий важкий ас). У другій поло­вині IV ст. до н. є. на монетах з´явилися зображення тварин — бика, свині, орла і т. ін. (ас із зображенням). Карбування більш легших і зручніших срібних монет почалося у Римі тільки з кінця III ст. до н. є. Перший монетний двір — підприємство, де карбувалися монети, було засновано при храмі Юнони Монети. Звідси, до речі, і пішло слово "монета". Спочатку користувалися грецькими монетами, а з другої половини IV ст. до н. є. з´яви­лись римські. Основними номіналами у Римі були бронзовий ас, срібний сестерцій (2,5 аса), срібний динарій (10 асів; 4 сестерції).

Поширення приватної власності, концентрація землі, розви­ток ремесла, торгівлі, грошового обігу потребували дешевої робо­чої сили. Дрібного власника, наділеного землею, практично не­можливо було змусити працювати на іншого. Такою робочою силою міг бути лише позбавлений прав і майна раб.

За даними істориків (Ю. Белох (Німеччина), У. Уестерман (США)), співвідношення рабської і вільної праці становило 3:5 (37,5 % рабів, 62,5 % вільних).

Рабство у досконалій формі сприяло переходу від дрібного до більшого централізованого виробництва. Основними стали маєт­ки у 100—250 югерів землі з 13—20 працівниками. Це свідчило про загальну інтенсифікацію виробництва. Хоча традиційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце.