Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і дру­гий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до об­робітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже при­мітивні: земля скопувалася дерев´яними палками і мотиками; жали серпами з кременевим лезом; зерна розтирались на кам´я­ній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли прак­тично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культу­ри. Припускають, що перші вогнища землеробства як само­стійна галузь господарства зародились у Передній Азії. Сучасні археологічні і палеоботанічні знахідки дають підстави визначи­ти чотири самостійні найбільш старовинні вогнища походження культурних рослин:

1) Передня Азія, де вже у VII—VI тис. до н. є. культивува­лись польові злаки — ячмінь і пшениця;

2) басейн річки Хуанхе, де у IV—III тис. до н. є. вирощували китайське просо (чумиза), рис, гаолян;

3) Центральна Америка, де у V—IV тис. до н. є. почали виро­щувати боби, перець, а до III тис. до н. є. маїс (кукурудзу);

4) Перуанське нагір´я, де у III тис. до н. є. вирощували пе­рець, бавовну, боби та інші рослини.

Поступово вдосконалювалась агротехніка. IV тис. до н. е. в землеробстві з´явилися такі форми, як обробка постійних діля­нок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (ірига­ційних) земель. У деяких регіонах (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча по­ширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти, які годували малят диких тварин і, граючись із ними, приручали їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови і свині. Скотарські (пастухові) племена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав людині змогу значно покращити приготування і збереження їжі. Вдосконалення харчових технологій ставало важливим факто­ром економічного розвитку. Гончарне горно (піч для обпалюван­ня глиняних виробів) вперше появилося на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н. є. Його поява значно підвищила продук­тивність праці і дала змогу поліпшити якість глиняного посуду.

Іншим старовинним ремеслом було ткацтво — виготовлен­ня тканини на ручному ткацькому станку. Для цього вирощува­ли льон, кропиву, інші культури, розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки і нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для виробництва одягу і потреб домашнього гос­подарства, шили мішки, сумки.

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у VI — IV тис. до н. є. зародилось металургійне виробництво. Пер­шим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. За міцністю вона поступалася каменю, але при на­гріванні з неї можна було зробити голки, шила, рибальські гач­ки. Із міді виготовляли різні прикраси. У IIIтис. до н. є. вже знали більш твердий метал — бронзу (сплав міді з оловом, свин­цем, що надавало їй твердості). Вона швидко поширилась у всьо­му стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плави­ли на вогнищі, потім руди нагрівали у суміші з деревним вугіл­лям у плавильних печах.

На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, все інтенсивніше розвивався обмін. Проте загального еквівалента господарська практика ще не ви­робила. Можна говорити лише про зародження товарного вироб­ництва й обігу, тобто створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім´ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, а також ринкових відносин, хоча й у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулювало удо­сконалення продуктивних сил.

З переходом до осілості різко змінилася кількість людей, які, проживаючи поруч, почали зменшуватися. Община мисливців була невелика — близько чи трохи більше 20 осіб. Вона могла зростати лише за достатньої кількості запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка яв­ляла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні жилих будинків, культових споруд, майстерень. Житлом були глиняні будівлі. На рубежі V—IV тис. до н. є. на Землі вже проживало близько 80 млн. осіб, а густота населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 км². Вперше в історії визначилися тенденції сім´ї до багатодітності. Зросла три­валість життя. У суспільстві утверджуються закони патріархату.

Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і су­спільства, продуктивність у виготовленні призводили до витіс­нення кам´яних знарядь праці, які вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. є. Почався перехід до наступного етапу — неоліту (мідно-кам´яного віку). У цей період матеріалом, що переважає, стає метал — спочатку мідь, залізо, потім бронза, починаючи з І тис. до н. є. — сплави заліза і його похідних, а саме чавуну і сталі.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), поси­лення майнової нерівності, знаряддя приватної власності неми­нуче вели до виникнення класів і держави. Удосконалювались знання, з´явилися перші, ще примітивні, рахункові системи — це були в´язка соломи, в´язка мушель, мотузка із зав´язаними на ній вузликами. У первісній Європі зазвичай для розрахунку за­стосовувалися камінці: слова "калькулятор", "калькуляція" по­ходять від латинського calculus — камінь.

Зростання землеробства і все більш інтенсивні земельні робо­ти сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо, почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася ще одна ви­нятково важлива подія — з´явилася перша в історії людства пи­семність. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства у різних регіонах світу відбувалось у різний час. Відмінними були і моделі подальшого господарського розвитку. Наприкінці IV тис. до н. е. в Месопо­тамії, а потім в Єгипті виникли перші держави.

Основні поняття і терміни

Палеоліт, мезоліт, неоліт, споживче господарство, виробляю­че господарство.