Первісна доба — найбільш тривалий період розвитку людини. Вона розпочи­нається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн. років до н. є.) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). Значна частина історії людства припадає на епоху первісного людського стада, коли людина ще практично ніяк не виділялась із тваринного світу. Завершується ця епоха виникненням людини сучасного типу (близько 100 тис. років тому).

Розвиток первісного суспільства поділяють на кілька етапів, але в цілому він має такі ознаки:

—низький темп розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення;

—низький темп розвитку суспільства;

—колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

—рівномірний розподіл і соціальна рівність;

—відсутність приватної власності, експлуатації, класів і дер­жави.

В історії відомо декілька варіантів періодизації первіснооб­щинного ладу. Найчастіше користуються археологічною схе­мою — періоди пов´язують з матеріалами, з яких виготовлялися знаряддя праці:

• кам´яний вік: 5 млн. років тому — кінець III тис. до н. е.;
• бронзовий вік: кінець IIIтис. — І тис. до н. е.;
• залізний вік: І тис. до н. є.

Перші державні утворення з´являються вже на останніх двох етапах, тому хронологічно первісне суспільство збігається з кам´я­ним віком. У ньому можна виділити три періоди:

1)  палеоліт (давній кам´яний вік): 5 млн. — 12 тис. років до н. е.;

2)  мезоліт (середній кам´яний вік): 12—8 тис. років до н. е.;

3)  неоліт (новий кам´яний вік): 8—3 тис. до н. є.

У різних частинах світу, в різних племен і народів поява пев­ної форми праці і суспільного життя відбувається у різні періо­ди. Проте їх об´єднує низка загальних рис: господарство при­власнення (користування природними благами); колективна, об­щинна власність на засоби виробництва.

Із завершенням льодовикового періоду і встановленням близь­кого до сучасного клімату (35—10 тис. років тому) почалось утвердження людини сучасної. Використання вогню для приго­тування їжі, вдосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві стосунки суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час закінчився процес антропогенезу — пере­творення передлюдини у "людину розумну". Тоді ж, напевно, в результаті пристосування до природного середовища сформува­лись європеоїдна, негроїдна, монголоїдна раси, що існують і до­нині. Люди заселили усі континенти, проникли в Австралію й Америку. Густота населення становила 0,1 людини на 1 км², а загальна його чисельність навряд чи перевищувала 2—3 млн. осіб.

Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчуван­ня, менша залежність від природи зумовили зменшення пересе­лень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків та осілості віднайдені в Палестині. Тут у X—IX тис. 14 до н. є. жили мисливці та рибалки, які вже не кочували, а прово­дили значну частину часу на одному місці. Жили вони у посе­леннях, які складалися з невеликих круглих будинків, заглибле­них трохи у землю й обмазаних глиною, змішаною з піском і камінчиками. Підлогу вистилали кам´яною плиткою. В епоху мезоліту закінчилося заселення Євразії. Люди проникали все далі на північ до берегів Балтики і Льодовитого океану. Зароди­лася піктографія (малюнкове письмо). Люди навчилися фіксу­вати, зберігати і передавати інформацію.

У мезоліті було накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології, медицини. Були відомі трепанація черепа й ампу­тація пошкоджених кінцівок. Широко застосовувався гіпноз.

У період мезоліту всередині рас виділилися гілки: європеоїд­ної — південна і північна, монголоїдної — азіатська й американ­ська, негроїдної — африканська й австралійська. Почався про­цес формування народів. Відмінність у темпах і характері госпо­дарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм присвоювального господарства і переходу до відтворювального гос­подарства, тобто базованого на виробництві матеріальних благ, не­обхідних для життя і діяльності людей. Структура присвоювально­го господарства принципово відрізнялася від структури відтворю­вального господарства. Основними галузями економіки стали зем­леробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту.